голосом:
– Ріно, ми ’ебе чує’о… ’Овори.
– Хто це?
– Ц’ Ральф Доернберг.
– Ральфе, нас атакували. Ймовірно, ми втратили «Туарег» Такеди з усіма, хто був у ньому… Ти чуєш, Ральфе?
– Що з’чи’ «імовірно»?
– Те, що я не певен у цьому. Автомобіль мчить за нами, і ми… – Ріно зам’явся. – Ми не знаємо, хто в ньому. В моєму екіпажі один поранений.
– Зрозуміло, – прохрипіла рація, а тоді Ральф немов прокинувся: – Вони женуться за вами? От лайно! Тимур Коршак живий?
– Підтверджую. Українець з нами. У вас усе гаразд?
– Якщо ти питаєш про «малюків», то вони не з’являлися. Але периметр ще й досі не під напругою.
– Мені потрібно, щоб ви нас зустріли.
– Зрозумів.
– Стягни всіх, хто може тримати зброю і не обісреться від звуків власних пострілів, до західної стіни корпусу «EN-1». Джеро піджене джип до воріт № 4. Витягуйте хлопця, а я спробую затримати тих, що сунуть за нами назирці… Хто б там не був…
– Все зробимо, Ріно, – виплюнув динамік і заглух.
– Поясніть мені, що врешті-решт відбувається? – дратувався Тимур. – Що це за будівлі попереду? Чому всі так переймаються моєю особою?
Хедхантер повернувся до програміста.
– Слухай мене уважно, фелла. Від цього залежить твоє життя. Відтепер уже не тільки твоє. Ми підскочимо до стіни, станемо правим боком. Навпроти будуть залізні ворота. Як тільки побачиш їх, викочуйся на хрін із джипа і рви до них. Не озирайся і не спиняйся, що б не робилося за твоєю спиною. Затямив?
Велетень говорив важким, сиплим голосом, відбиваючи у Тимура будь-яке бажання розпитувати. Хлопець ствердно кивнув.
– За дверима тебе чекатимуть. Вони все пояснять.
Перша з низки бетонних будівель була вже поряд. Ліворуч від неї вимальовувалась ще одна, трохи нижча. На деякій відстані від стін, повторюючи контури фундаментів, проходила дротяна загорожа.
– Чуєш, босе, – покликав Джеро.
– Ну, – відізвався Ріно.
– Огорожа знеструмлена, так?
– Ага.
– То я рвону крізь неї? Так ми під’їдемо ближче.
– Давай.
Загорожа на якийсь час зникла з поля зору, а тоді нараз виринула, наче з-під землі.
– Hold o-o-on![41] – витягнувши губи, закричав Джеро.
«Туарег» без зусиль продірявив плетиво дротів, потягнувши їх за собою, неначе звір, що вирвався з ловецької сіті. За секунду він загальмував за кілька кроків від стіни.
– Біжи! – звелів Ріно.
Десь нагорі ввімкнулись прожектори. Ділянку довкола пролому в загорожі затопило яскравим світлом. Тимур розгубився. Стало видно, як удень; після виснаженого мерехтіння неонових ламп потужні прожектори засліплювали і збивали з пантелику.
Хедхантер вишмигнув із джипа і розчахнув задні
Тримайтеся! (
