инших прекрасних творів, уклав найдовший у світі оповідний твір, поему «Шах-Наме», тобто «Книгу володарів». Є це історія Персії за дві тисячі років, попереплітана оповіданнями, казками, переказами, що їх повитворював у прадавніх часах перський народ.
Не диво, що історія ця «має свою історію», та й життя її славного автора не минуло без пригод. «Книгу володарів» переслідували, приховували, нищили, палили вогнем і топили в воді. Бо вічна це річ, що завойовники намагаються й мечем та кайданами, ласкою та золотом, примусити підбитий народ забути про своє ім’я та життя своїх батьків. Так було і в Персії, коли її опанували мусульмани-араби. Не хотіли й вони, щоб Персія знала й пам’ятала своє славне минуле, не хотіли, щоб трималася своєї прадавньої «реліґії світла», яку дав персам Заратустра[15], а накидали чужий і походженням і духом іслям[16]. Та в Персії з давен-давна поважали науку й письменство – за служення Богові, – і «Шах-Наме», те слово, що стояло на сторожі народу перського, не вмерло, відродилося.
Року 961, коли вже впало арабське ярмо, перський володар Абу-Саліх звелів розшукати й позбирати докупи все, що де було з уривків народнього епосу[17] – «Шах-Наме». Поетові Дакікі, найвизначнішому з-поміж тогочасних двірських поетів, доручив володар усі знайдені вривки скласти й перекласти із старої іранської мови на новішу – перську, якою тоді вже говорила країна. Надавався на ту працю Дакікі ще й тому, що був він вірний визнавець Заратустрової віри, яка, не вважаючи на всі переслідування мусульман, і досі живе ще в Персії. Та коли Дакікі закінчив перших 1000 віршів, його вбив невольник, підісланий мусульманами.
На кількадесят років праця спинилася. Аж за часів Магомета-Гасана (997–1030) відновлено стародавній іранський первотвір. Гасан пильно шукав відповідного майстра пера, що був би одночасно й ученим, знавцем мов та іранської історії, та й видатним поетом. І володарів вибір упав на Ансарі, званого «царем поетів». Та Ансарі видалася та праця занудна, він її не приняв, зате вказав Магометові-Гасанові на молодого, малознаного ще співця – Абул-Касим-Мансура.
Нема певних, цілком докладних відомостей про рік його народин: одні джерела називають р. 940, инші говорять про р. 932-ий. Народився Абул-Касим у місті Шадабі, недалеко від більшого міста Туси, в землі Хорасанській, уславленій вибором найліпшої на світі січної зброї. І хоч походив він із родини незаможніх господарів, але був вихований дбайливо й мав добру освіту. Знав кілька мов, був добрий музика, завзято вчився, збирав та записував народні пісні, казки, віршовані байки та иншу словесну народню творчість.
А заразом був він і добрий поет. А що мав він мрію прикласти рук до початої поетом Дакікі справи, то коли сам володар доручив йому цю працю, Абул-Касим для неї забув про світ увесь. Не шукав він слави, не хотів одного: свого затишного закутка, бажав тільки одного: щоб ніхто не заважав йому робити улюблене діло.
Та Магомет-Гасан забажав побачити на власні очі свого нового надворного поета, й Абул-Касим мусів податися до столиці.
На Сході говорять,
Заратустра, або Зороастер, – основник колишньої іранської реліґії в VII в. до Христа; приймає вічну боротьбу між світлом і темрявою, між ясним і чорним.
Іслям – магометанська віра.
Епос, або епопея, див. «Ж[иття] і З[нання]» за лютий ц. р., ст. 49, пом. 4.
