то все більше переймався любов’ю та пошаною до «райського» поета, що його слава лунала далеко й поза рідною землею. Та що більше зростала поетова слава, то більше зростала ненависть до нього його ворогів. Знайшли вони дорогу спершу до великого везира[18], а той вибрав слушну хвилину й «поміг» Фірдусі в Магомета-Гасана.
Везир знав, що ніякі сплітки, ніякі «найправдивіші» наклепи не похитнуть любови володаря до поета, тим то й підійшов до його з иншого кінця. Коли, мовляв, «райський» поет гребує володаревою ласкою й відкидає золоті нагороди, то це тільки на користь державі, що сама потребує золота. А що володар свого слова не візьме назад, то можна дати Фірдусі рівновартість у сріблі, за яке так само він може будувати свої химерні греблі. Добре бо знав везир вдачу поета, що й сам до дрібниць дотримував свого слова, й від инших вимагав того самого. А володар, не помітивши гачка, пристав на «мудрі» доводи свого міністра і звелів післати першу частину нагороди Абул-Касимові в такій кількости срібла, яку може витягти на собі могутній слон. Абул-Касим сидів саме в лазні. Коли його повідомили про прислане срібло, він так обурився крутійством володаря, що звелів слугам із лазні поділити прислане срібло між собою, а султанові звелів переказати, що він узагалі не потребує нагороди за свою працю. А в серці його палала образа. Він написав гострий в’їдливий вірш на Магомета-Гасана, переодягся в скромну одежу ченця-дервіша, покинув усі статки-маєтки й подався в мандри, наказавши свій вірш передати султанові за 20 день.
Ясна річ, Магомет-Гасан вислухав на цей раз без насолоди твір Фірдусі й казав його за всяку ціну піймати. Та Фірдоусі був уже в Мазандерані, країні, що належала до иншого володаря й була не лише багата, сильна і славна, але була й під опікою джінів, тобто духів, ворожих людству. Отож коли б Мазандеран не був «країною джінів», Магомет-Гасан без довгих міркувань вислав би був на неї своє військо. Та, видко, Абул-Касимові не дуже було приманливе життя в Мазандерані, хоч і оспівав він цей край у чудовій пісні, відомій під назвою «Пісні мазандеранського джіна». Тим то поет швидко покинув Мазандеран і подався до Баґдаду.
Баґдадський каліф (володар) Кадер-Білах приняв славного співця з великою пошаною. Тут Фірдусі написав кілька своїх поезій, а між ними і славнозвісну поему – «Юсуф та Зюлейка», що є історією Йосипа Прекрасного та Путифарки, званої в корані[19] Зюлейкою. Та довго всидіти в гостинному Баґдаді Абул-Касим не міг. Султан Магомет довідався про місце його пробування й вимагав від Кадер-Білаха віддати йому «ворога», а якщо ні – загрожував війною. Магомет-Гасан був дужчий за Кадер-Білаха, та для останнього було б безчестям «видати», тобто зрадити свого гостя. Тому Фірдусі, щоб не наражати каліфа на небезпеку, помандрував далі.
Опинився він у країні – Кугістан. Володар її Назир-Лек приняв поета не менш гостинно, ніж і баґдадський каліф. Та, видко, був цей Назир-Лек меткий чоловік, бо не тільки викрутився від війни, але й помирив Абул-Касима з Магометом-Гасаном.
Везир, арабське слово, – назва вищих урядовців у магометанських країнах; великий везир – найвищий урядовець.
Коран, арабське слово, – свята книга магометанів, вона містить у собі науку Магомета.
