кривда стара, зблакитниться Чорне море, обізветься дзвін Клєментінський, і вирне з моря капличка Святого Папи Климента, що своїм тілом давно вже пов’язав докупи і Київ, і Рим[7].
Слово
Коли фарао Озирис-Хефре – най вічно живе його КА у Країні блаженних! – створив великі піраміди, – Володар Пустині Неб (що його греки безбожні назвали найменням «Сфінкс») століття вже дивився на небо й землю та на життя, що несе в Невідоме людські покоління, як могутній подих Сетів[8] несе піски пустині.
Як життя таємне, – таємний Сфінкс. І, як смерть мовчазна – мовчазний і він. Тому вельми хотілося людям усіх часів дізнатись про правду, в Сфінксі укриту. Та ж, що людство – подібне дитині і як дитина радніше за квіткою барвистої казки женеться, ніж дошукується зерна мудрости, що часто вкрите в тверду шкаралупу, – тому багато казок знайшло людство в тіні могутнього Сфінкса. І казки ці поставлено на варті сенсу, що вкритий від незасвячених в Таємниці Посвятні.
Я ж, Евімет, жрець Амонів, письмом храмовим казку цю в папірус заношу не тому, що мудрість таємна в ній вкрита, а тому, що повна казка ця милосердя, котре є пахощами найприємнішими перед обличчям Того, чиє Наймення Велике людство назвати не вміє. Най же з кам’яних грудей Сфінкса Пустині переллється милосердя у груди людські, часто за граніт твердіші, груди, що на почуття живе часто безплідні та мертві, як мертва пустиня.
Коли мистець, людству незнаний, з каменя витворив постать маєстатну Володаря Пустині, – закляв він його словом чарівним і великим. Не тільки бо мистець то був презначний, але ж і мудрець видатний, таємствами вкритими володіючий. І в заклятті тім дано кам’яному творові мистецтва дивну можливість: зо сну свого вікового прокидатись і на почуття людське, що за всі почування наймогутніше, озватись.
Та ж не дав мудрець-будівничий нікому з живучих знати: яке саме те почуття і яким саме словом людським збудити можна Сфінкса кам’яного. Тож без ліку було тих, що слова того шукали, до Володаря Пустині вдень і вночі явно і тайно приходили. І ріжні слова людські йому говорили.
Приходили будити Сфінкса і люди мудрі-скриби, і вчені, що папірусові, – і вояки, і полководці, що мечеві – життя своє на службу офірували. Приходили й такі, що вазі та мірам, продаючи в крамницях, себе віддали. І ті, що плугами орючи, богам служили. І аж четверо було (серед прихожих) таких, що вінець Обох Земель[9] та берло сімох народів носили.
Перший із тих (чотирьох) був Озирис-Аменемхет. Володар мудрий, що за основу могутности Землі Кемі вважав багатства та скарби. Це він перший був, що мудрістю (людською) виміряв високість вод Нільських у повені їхній та в добі, коли вони відпливають. То був (він же), що призначив береги озерові Моери, і силою волі власної та працею люду свого в берегах тих затримав води слухняні. Він же й ту славну і таємну схованку Льо-перогунт, що греки малобожні у варварській мові своїй «Лябіринтом» називають, –
Тіло Св[ятого] Папи Климента якийсь час перебувало в Десятинній Київській церкві, а потім було перевезено до Риму.
Сет – бог зла, пустині і смерти.
Обох Земель – тобто Горішнього й Долішнього Єгипту.
