причини. Не важливо. Я ж мав би подякувати тобі за те, що мої передчасні останки ти якось позшивав і привів до стану публічного використання. Насправді ж я не знаю, чи не образив ти цим вічність, яка нервово чекає на мене. Уяви собі ангельські хори та не менш ефектні сатанинські хори, які перекрикують один одного за всіма правилами оперного співу в суперечці за мою шляхетну душу. І ось тим часом один тип, якийсь homo simplex[23], який володіє химерною здатністю зшивати людські кишки, вириває в них цю бажану здобич.
Вільчур розсміявся.
– Це було не так важко.
– У будь-якому разі, я вважав за доцільне відвідати тебе, mon cher. І відвідую. Пробач, що мій жакет має дещо закороткі поли і я не виглядаю, може, gentleman-like[24], але зовнішність сто разів компенсується урочистим внутрішнім настроєм. Дивись мені в очі і побачиш мою святково вбрану душу. Без перебільшення, мушу зізнатися тобі, любий кардинале, що я відчув до тебе нічим не обґрунтовану симпатію й потяг, який би стурбував мене самого, якби не цілковита переконаність у тому, що питання, які належать до департаменту Ероса, я вже давно ліквідував на взаємне, тобто моє й Ероса, задоволення. Любов, cher ami, – це винахід людей, які не люблять думати, для яких мислення дається дуже важко. Що стосується мене, то я ніколи цього в собі не помічав. Я думаю так легко, як ти, наприклад, легко вирізаєш ножичком викрутаси на людському тілі, щоб задовольнити свій інстинкт різника.
Увійшов Юзеф з гордовитою міною, повної зневаги, несучи на підносі дві пляшки, коньяк і горілку, а також чарки та каву. Поглянувши на нього, Омела вигукнув:
– Вітаю тебе, паладине, мажордоме і поважний прислужнику! Я радий, що для свого господаря ти приніс горілку, а для мене коньяк. Я ж, однак, спостерігаю в тебе спалахи інтелекту. Можеш розраховувати на мою милість, охоронцю домашнього вогнища. Коли професор викине тебе, приходь до мене. Хто знає, хто знає…
Слуга з непохитним спокоєм поставив свій піднос на стіл і велично вийшов.
Вільчур сказав:
– А ти знаєш, приятелю, що сьогодні Святвечір? Може, ми проведемо цей вечір разом?
Омела задумливо насупив брови.
– Хоча в мене вже є запрошення до прем’єр-міністра та князя Радзивілла, але я волію краще залишитися з тобою. Мені ти сподобався, оскільки я переконався, що ти вмієш слухати. Це не штука бути звичайною дурною людиною, яка постійно базікає, щоб виставляти напоказ свою душевну порожнечу, – мистецтво полягає у вмінні слухати, а отже, carissime[25], я залишуся з тобою за умови, що твоя гостинність не обмежиться лише кількістю алкоголю, яку я бачу в цих карафках, а твоя маломовність – теперішніми межами.
Уже стало темно, і Вільчур увімкнув світло. З сусідньої їдальні долинали звуки підготовки до вечері. Юзеф накривав на стіл. Професор зазирнув туди і сказав:
– Юзефе, вечеря на дві особи.
Він був задоволений з товариства цього дивного чоловіка. Його балаканина діяла заспокійливо. Під прикриттям неконтрольованого
Проста людина
Як джентльмен
Найдорожчий
