у мене недовіру й підірвало б мою віру в добрі наміри авторів і змусило б думати, що для особистої вигоди, а не для блага клініки вони експлуатують важливі аспекти ситуації.
Професор Вільчур трохи звів брови і, не дивлячись на Кольського, запитав:
– А які ці важливі аспекти ситуації?
Кольський на мить завагався.
– Оскільки пан професор наполягав на тому, щоб я чесно висловив свою думку…
– Про це мені йдеться, – підкреслив Вільчур.
– Тоді я буду чесним. Ви знаєте, пане професоре, з яким пієтизмом, пошаною і вдячністю я до вас ставлюсь. Однак, об’єктивно кажучи, цим панам не можна відмовити в тому, що вони стверджують, ніби пан професор втомлений, і наслідки цієї втоми вкрай негативно впливають на роботу клініки. Пан професор рідко й епізодично придивляється до того, що тут діється. А тут відбуваються погані речі. Персонал збуджений, інтригам, пліткам, взаємній гризні кінця-краю немає. Словом, анархія. Щоб керувати таким великим закладом, ви самі це визнаєте, потрібна міцна і надійна рука, міцні нерви і, зрештою, майже постійна присутність на робочому місці. Я знаю, пане професоре, те, що я кажу, неприємне для вас, але, позаяк ви мене запитали, хочу справу поставити відкрито.
Він закінчив, і запанувала довга тиша. Нарешті професор Вільчур встав. Хотів посміхнутися, подаючи руку Кольському. Однак не міг змусити себе посміхнутися.
– Дякую вам, колего, – сказав він.
Кольський без слів залишив кабінет. Коли за ним зачинилися двері, Вільчур впав у фотель.
І ось раптом, з найменш очікуваного боку він зазнав болісного удару, завданого рукою, від якої він чекав найбільшої допомоги.
Отже, чи справді він так сильно втратив самокритику?.. Хіба він не може побачити в собі того занепаду, який чітко бачать не тільки вороги, але й друзі? Чи й справді він став людиною безпорадною, шкідливим стариганом, перешкодою для інших?.. Той, хто все ще відчуває стільки сил, віри та бажання працювати?..
Вільчур із сумом глянув на письмовий стіл, де лежали два аркушики паперу, два листочки. Він повільно взяв їх, зім’яв і жбурнув у смітник. Чому він повинен звертатися до інших? Усі вони, якщо зможуть видобути із себе лише щирість, як Кольський, без сумніву повторять йому те саме. Викликати їх тільки для того, щоб пережити іще кілька принижень, вислуховувати ці жахливі нищівні слова – він вірив, що вони несправедливі, але вимовлені вони були з переконанням у своїй правоті…
Бій програно. Вільчур розумів це і зумів поступити так, як наказувала його совість.
Він також спокійно вийняв аркуш паперу і написав на ньому:
«Шановний пане голово! Поміркувавши і вивчивши ситуацію в клініці, я дійшов висновку, що єдино правильним рішенням буде мій відхід. Оскільки після такого рішення мені було б занадто важко перебувати тут навіть ще кілька днів, дозволяю собі передати керівництво професорові Єжи Добранецькому, моєму нинішньому заступникові, який дуже добре ознайомлений
