моя старая голова навела и твою на добрую мысль; а для того, чтобы только повидаться, нам делать такие расходы жирно. Богатые находят удовольствие в исполнении всех своих желаний, а я, напротив, нахожу величайшее наслаждение, если откажу себе в удовольствии, которое мне не по средствам… Обо всем этом помиркуй хорошенько и извести аккуратно; как и на что решиться. – Не взыщи, что я пишу просто, но имя друга, которым Вы мене подарили, заставляет меня быть таким. Прощай, жду ответа! Да! Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо, просила меня передать тебе ее душевный поклон; ну, еще прощай, заболтался, да что делать? Это болезнь старости.
Твой Михайло Щепкин.
228. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
29 листопада 1857. Нижній Новгород
Милий мій друже! Позавчора чортові не було чого робить, то він носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день і переїхав через Нижній. І що б йому було підождать до завтра. Недобрий він, поцілуй його за мене.
Письмо твоє, нашвидку писане, я получив і дякую тобі за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку із Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения ції поганої отставки писав я графині Н[астасії] І[ванівні] і графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони їх, чи ні. Довідайся, будь ласкав, та й напиши мені. І напиши мені, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такі химерні письма не великий майстер. Та не забудь спитать у графині Н[астасії] І[ванівни], чи був у неї з моїм поклоном Сапожников.
Подякуй доброго і розумного Куліша за його «Чорну раду» і за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» і як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал. А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» і «Ченця». Та якби був знав, що він має од Щепкіна, то послав би що-небудь друге, у мене єсть багато дечого, тілько все-то те понедороблюване. Як заста[не] оце письмо Варенцова в Петербурге, то перешли мені з ним наші народные думы, изданные Метлинским. Або хоч почтою перешли, бо я ще і не бачив ції хваленої книги.
Нарисовав я карандашем для тебе своє поличіє, та нема з ким переслать його, а по почті боюся зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш, що зробив.
Пише мені старий Щепкін і просить, щоб я приїхав до його на праздники в гости. В саму Москву мені їхать не можна; то він просить мене до свого сина на хутір, десь недалеко коло Москви. Я жду од [його] на днях письма, він мені напише, де той хутір і коли туда можна приїхать. А що якби і ти, взявши Куліша та й Семена з собою, та й ви приїхали на той благодатний хутір. А дуже б добре було. Я тобі напишу, як получу од старого письмо. А поки що прощай, не забувай великої просьби твого искреннего
Т. Шевченка.
18 ноября.
Нижний.
229. Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша
4–5 грудня 1857. Нижній Новгород
5 декабря 1857 г.
Спасибі
