сидячи отут, от що видумав: чи не найдеться коло Москви якого-небудь села, дачі або хутора з добрим чоловіком? Якщо єсть у тебе такий чолов’яга з теплою хатою, то напиши мені, батьку, брате мій рідний! А я і приїду хоч на один день, хоч на одну годиночку. Зробімо так, мій славний друже! А якого б я тобі гостинця привіз ік празнику! уже так що гостинець! Порадься з своїм розумним серцем, мій друже єдиний! Та якщо можна буде побачиться нам і поколядувать на сих святках укупі, то поколядуєм. А до того року Бог знає, чи дождемося. Вибач мені, моє серце, за мою щирость, і як і щó придумаєш, то напиши мені, а тим часом оставайся здоровий і веселий і не забувай искреннего твого друга й поклонника
Т. Шевченка.
Адрес: В Нижний Новгород. Его в[ысоко]благородию Павлу Абрамовичу Овсянникову.
Чи не писав тобі чого-небудь про мене старий кошовий із Чорноморії – Яков Герасимович Кухаренко? Я йому ще з Новопетровського укрепления послав дещо і просив його, щоб він з тобою поділився, та й досі не маю од його ніякої чутки.
225. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
19 листопада 1857. С.-Петербург
19 ноября, С.-Петербург.
Много виноват я пред тобою, мой дорогой друг Тарас, что до сих пор не отвечал тебе: все это время у меня дело как в котле кипит, а сверх того, твое письмо я в день получения передал Пант[елеймону] Алекс[андровичу] и до сих пор не могу вырвать; но на днях освобожусь и тогда напишу побольше.
Что ж ты ничего не скажешь о себе? А я-то с нетерпением жду каждый день от тебя известия. Неужели из Оренбурга нет до сих пор ничего?
На днях будет ехать из Вятки сюда чрез Нижний брат Федор; он, вероятно, будет видеться с Далем; постарайся и ты увидеться и расскажи ему побольше, нежели на письме. Все здоровы.
Весь твой Мих. Лазаревский.
Пант[елей]мон Ал[ександрович] тогда же обещал отправить к тебе книги.
226. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка
26 листопада 1857. С.-Петербург
Хотів я послать тобі, мій друже шановний Тарасе, дещо з нових книжок, которі в мене друкуються, да трудно набрать по листку із-під великих куп друкованого паперу. Нехай, як доведу все до ладу, тоді й пришлю. Побачиш, які дива в нас творяться: уже й каміння починає вопіяти! Де ж бак не диво, що московка преобразилась в українку да такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже, то пришились би в міру! Ось побачиш, що на світі степові квітки.
Стілько в мене роботи, що і в голові не вміщається. Вибачай, що коротко пишу і про твоє дороге писання не споминаю. Коротко про його що й писати! а широко – ніколи, далебі! Ось напиши лишень до мене, як і що ти думаєш-гадаєш, то я тобі на всяке слово одвітуватиму, вибравши добру годину. А тепер твій приятель зараз їде, то й не схаменешся, з якого конця починати.
Чи получив ти мої книги? Як вони тобі здались? Пиши гуляючи про всячину, бо Господь знає, коли побачимось.
Спасибі ж тобі, велике спасибі за «Ченця». Се мені дорога буде пам’ятка!
Твій довіку
П. Куліш.
