влада «милостиво» не чіпала лавру, але в 1961 році монастир знов був закритий.
1988 рік став роком відродження Києво-Печерської лаври. У зв'язку зі святкуванням 1000-річного ювілею Хрещення Київської Русі згідно з ухвалою Ради міністрів УРСР українському екзархату Російської православної церкви була передана – територія Дальніх печер зі всіма наземними і підземними спорудами, а через два роки територія Ближніх печер. А в 2000 році був нарешті повністю відновлений Успенський собор, що лежав в руїнах майже шістдесят років.
Але повернемося назад, до витоків становлення Києво-Печерської лаври. Як ми вже говорили, в 1060-х роках братія перейшла з викопаних на схилах Дніпра печер у наземний дерев'яний монастир. Проте печери не тільки не втратили свого значення для життя монастиря і його мешканців, а постійно розширювалися.
«Преподобниї і богоносниї батьки наші Печерськиі, тут телеси вашими на ложах почивающиї, молитвениці про весь світ преславниї, молите Бога про мене грішного, та збереже мя Своєю благодатію, і та прояснить потмарений гріхами розум мій світлом божественного пізнання, і по кончині моїй та сподобить мя Царства Свого Небеснаго». Цю молитву повинна прочитати кожна людина при виході з печер. Після завершення будівництва Успенського собору Ближні і Дальні печери стали місцем самоти подвижників і місцем поховання ченців, що закінчили свій земний шлях. У Ближніх печерах першим був похований у 1073 році преподобний Антоній, а в Дальніх – преподобний Феодосій у 1074 році.
Під час Батиєва нашестя в 1240 році, коли Печерський монастир був практично повністю зруйнований, печери знов стали місцем проживання ченців. Треба сказати, що відомості про печери, які відносяться до періоду від другої половини XIII і до кінця XVI століття, дуже мізерні. Лише на рубежі XVI і XVII століть печери почали відкривати свої таємниці. Найцікавіші відомості про лаврські підземелля залишили посол німецького імператора Рудольфа II Еріх Лясота, що побував у Києві в 1594 році, і лаврський чернець Опанас Кальфонійський у виданій у 1638 році книзі «Тератургима». Вони немало помандрували у супроводі ченців по печерах і залишили вельми цікаві спогади. Зокрема, Лясота писав: «Печери ці бувають на зріст як людина, а подекуди такі низькі, що треба нагинатися, але вони такі широкі, що двоє можуть розминутися… Вхід оброблений майже так само, як це буває при входах у шахти». А в книзі Опанаса Кальфонійського було вперше представлено докладний опис печер і їх схематичний план.
Нині підземелля Києво-Печерської лаври залежно від їх призначення прийнято ділити на декілька видів: власне печери, що служили притулком для пустельників, чернечим кладовищем і місцем паломництва; потайні ходи під монастирськими кріпосними спорудами; багаторівневі господарські льохи, а також інженерні комунікації, опалювальні і водовідвідні канали.
Києво-Печерська лавра здавна була центром культури, староруського літопису і літератури, де цінувалося не тільки слово Божіє,
