і великокнязівський престол. Коротко бурхлива історія того періоду виглядає так. Ізяслав не зумів підтримати свій авторитет, настроїв проти себе киян, які і вигнали його із столиці. Повернувшись потім до Києва, Ізяслав був повторно вигнаний звідти вже власними братами; він утік до Польщі, а київський престол зайняв Святослав і княжив там до смерті. Потім Київ знову перейшов у руки до Ізяслава, а Чернігів у цей час дістався Всеволоду. Після смерті Ізяслава київський престол зайняв Всеволод, а друге місто Чернігів – Всеволод віддав своєму старшому синові Володимиру (майбутньому Мономаху). Дітей Святослава Всеволод зовсім викреслив із загальної спадщини, як ізгоїв, що не мали права на великокнязівський престол, оскільки й їх батько не міг би стати великим князем, якби дотримувався принципу старшинства і не прогнав з престолу старшого брата. Ця зневага інтересами Святославичів стала причиною подальшої боротьби.
У 1093 році Всеволод помер, залишивши після себе сина Володимира, прозваного Мономахом – по імені свого діда з боку матері. Володимир не зустрів би перешкод зі сторони киян, якби захотів зайняти великокнязівський престол, але, будучи, поза сумнівом, стриманою і розумною людиною і не бажаючи нових усобиць, Мономах надав київський престол старшому зі своїх двоюрідних братів Святополку Ізяславичу Цей князь, проте, не користувався прихильностю ні серед киян, ні серед князів. Свавілля бояр і лихварів у столиці привело свого часу (1113 р.) після смерті Святополка до повстання. У часи княжіння Святополка Святославичі почали добиватися повноправності і заявили домагання на чернігівський стіл, зайнятий Мономахом.
Особливо страшні стали усобиці після того, як син чернігівського князя Святослава Олег зав'язав відносини з половцями і неодноразово приводив їх загони на Русь для своєкорисливого вирішення міжкнязівських проблем. Володимир Мономах вимушений був відмовитися від Чернігова і повернутися в Переяслав. Незабаром він почав широкомасштабну війну з половцями.
У 1096 році Святополк Ізяславич київський і Володимир Мономах запропонували Олегу Святославичу об'єднати сили в боротьбі з половцями і приїхати до Києва на всерусський князівський з'їзд, щоб розібратися у всіх образах і укласти договір про порядок на Русі. Олег відповів зарозумілою відмовою. Тоді об'єднане київсько-переяславське військо рушило на Чернігів. У дорозі до них приєднався волинський князь Давид Ігоревич. Не сподіваючись на вірність чернігівців, які засуджували його за те, що він підтримував відносини з половцями, чернігівський князь утік у Стародуб. Після довгої облоги, повної блокади міста і декількох нападів городяни зажадали від Олега піти на мирову з братами.
Родичі відняли в Олега Чернігів і запропонували з'явитися на загальний з'їзд руських князів. Незабаром почалася війна з половцями, які напали і на Переяславль, і на Київ. Олег знову виступив проти братів і двоюрідних племінників. Він узяв Муром, Суздаль, Ростов. Готувався до походу на Новгород. Проти Олега піднявся
