цюрком.
Оза: В кізлі я спереду сиділа…
Пер Ґінт: А хто це віжки погубив?
А хто це раз враз повертався
Й питав – чи не зимно мені?
Спасибіг! Старенька, була, ти
Тим сонцем, що в небо веде…
Чого ж бо ти стогнеш?
Оза: Ой, кості
Болять мені, ліжко тверде.
Пер Ґінт: Зложи мені скрань[18] на коліна.
Тепер тобі краще?
Оза: Вже час…
Пер Ґінт: Куди ж ти спішишся?
Оза: Далеко,
Світ сонця для мене вже згас…
Пер Ґінт: Лежи спокійненько під коцом,
Й полинем у сяєво мрій…
Оза: Не краще б нам Біблію взяти –
Я чую такий неспокій…
Пер Ґінт: Полинем до Сорія-Морія,
Поскачем на одній нозі;
Найкращих гостей там спросили:
Самі королі та князі.
Оза: А нас хіба там запросили?
Пер Ґінт: Просили обох на обід.
(Закидає шнурок на спинку крісла, на якому сидить кіт, бере в руку прут і сідає в ногах ліжка)
Ану-ко прудкіше, булана!
Не холодно, мамо, тобі?
Оза: А що це так дзвонить і грає?
Пер Ґінт: Це, ненечко, срібні дзвінки.
Оза: Як ніжно гомоном лунає.
Пер Ґінт: Тепер вже на фіорді санки.
Оза: Ох, лячно! Здіймаються шуми,
Мов скарги й зітхання чиїсь…
Пер Ґінт: Це сосни колишуться з вітром,
Ти ж, ненечко, цить, заспокійсь.
Оза: А що це так блискає-скриться?
Відкіля та ясна світиль?
Пер Ґінт: Це світла горять у палатах,
Будем там за декілька хвиль.
На брамі Петро поклонився
І просить тебе увійти…
Оза: Вітав нас?
Пер Ґінт: У шані схилився,
Вина подає нам пугар[19].
Оза: Вино! А тістечок немає?
Пер Ґінт: Яких ще – ціліська гора!
Сусідка приходить з поклоном
І каву принесла з двора.
Оза: Зустрінемся там?
Пер Ґінт: Безумовно –
Як тільки захочеш того.
Оза: Відкіля мені таке щастя?
І чим заслужила його?
Пер Ґінт: Ану-ко прудкіше, булана!
Оза: А добру дорогу ти взяв?
Пер Ґінт: Широка, мов степ.
Оза: Від погоні
Кружляє мені в голові.
Пер Ґінт: Ще мить і доїдем до цілі,
А там вже як слід відпічнеш.
Ану-ко, булана! В небесних воротах
Товпа бовваніє. А гей, на боки!
Скроня
Келих, кубок
