здобута!
Тепер є в мене ціль – новий терем здвигнути.
Бере сокиру і йде. Цієї самої миті виринає з корчів пристаркувата жінка в подраній зеленій намітці, за нею йде, спотикаючись, огидний хлопчисько із фляжкою в руці.
Жінка: Здорові були – Пере Легкодуху!
Пер Ґінт: Це що? Це хто?
Жінка: Старі, давні знайомі.
Моя хатина тут при твоїм домі –
Сусіди ми.
Пер Ґінт: І я цього не знав?
Жінка: Як дім строїв ти, мій тоді ж ставав.
Пер Ґінт: (хоче йти)
Спішусь.
Жінка: Як завше. Тільки – як біжи,
Та я тебе чи сяк, чи так – догоню.
Пер Ґінт: Тут помилка.
Жінка: Я раз лиш помилялась;
В той день, як ти обіцював мені.
Пер Ґінт: Обіцював? Кому? Якого чорта?
Жінка: Забув ти вечір в батьковій палаті?
Забув?
Пер Ґінт: Хіба ж я мав що пам’ятати?
Коли ж то ми зустрілися в останнє?
Жінка: Тоді, як ти присяг мені в коханні!
(До хлопця)
Дай батькові пива; він спрагнений дуже.
Пер Ґінт: Ти п’яна, що батьком мене звеш…
Жінка: Мій друже –
По шкурі ти сина свого не пізнав?
У нього ж криве все таке, як і в тебе.
Пер Ґінт: Мовчи ж бо, помано!
Жінка: Вертишся, мов в’юн.
Пер Ґінт: Цей чорт довгоногий…
Жінка: Нівроку – росте.
Пер Ґінт: Я з відьмою мав би кохатися?
.Жінка: Пер!
Який бо ти грубий й нечемний тепер! (Плаче)
І в чому ж я винна, що моя краса
Змарніла, неначе на сонці роса?
Хребет мій зігнувся в молодості літ,
Як я того чорта привела на світ.
Та хочеш ти красу мені вернути,
То мусиш прогнати її і забути!
Пер Ґінт: Геть, відьмо!
Жінка: Мій Пере – шкода твого крику!
Пер Ґінт: Я лоб тобі скручу!
Жінка: Попробуй – скрути!
Лиш знай, я не впаду від твого удару.
Піду собі нині та завтра прийду –
Пройду через двері і в кожну хвилину,
Коли ви, обнявшись, присядете вдвох,
Будете про щастя своє жебоніти,
Я поміж вас влізу й свого зажадаю;
З обома ти будеш кохання ділити,
Обоїм цілуї будеш роздавати,
Один раз для неї, а другий – мені.
Доволі на нині, а завтра прийду.
Пер Ґінт: Пекельна потворо!
Жінка: Однак твого сина
Годуй собі тату. Ну що ж, чортеня,
Чи підеш за татом?
Хлопець:
