назад в хащі. За нею хлопчисько, жбурнувши фляжкою в Пера Ґінта.
Пер Ґінт: (після довгої мовчанки)
«Покинь, зверни!» – казав Кривий. Так, так!
Розсипався терем царський. Між вами
Піднявся мур стрімкий, непроходимий…
Усе кругом противне і безцільне…
Покинь, зверни! Не йти ж мені пробоєм,
Шукати стежки, що веде до неї.
Не найду… Справді, щоб не було стежки?
Читав колись я десь про каяття,
Та де, коли, що було там? Тут книжки
Нема, а я забув слова і мисли…
Ніхто мені в пустім, безлюднім лісі
Цього закляття не повість. Мій Боже!
Покута. Що ж – для цього треба літ,
Життя цілого треба – ех, як нудно!
Розбити все, що ясне і промінне
Й куски докупи братися ліпить?
Так можна скрипку склеїти, та дзвін
Розбитий, вже ніколи не задзвонить,
Квітки, ногами стоптані, не встануть.
Та ні – це ж привид, неприємний сон,
Тепер він зник з очей, та з серця
Хіба він зникне? Піде вслід за мною,
Забрудить все довкола і споганить…
Невже ж і Інгрид й три лісні повії
Прийдуть і схочуть, щоб я їх носив,
Вгору піднявши, на руках, мов сонце?
Покинь, зверни! Хай будуть твої руки
Немов найвищі в тім лісі смереки,
То ще заблизько ти б її тримав,
То ще би власним брудом забагнив.
Значиться – треба обійти, минути,
Піти без втрати, як немає жнив,
Стрясти мов порох з себе і забути…
(Робить кілька кроків у напрямку хати, але зупиняється)
Ввійти по всім тім без лиця, без чести,
Тягти думок брудних огидні шмати,
Брехать, слова пусті, нещирі плести,
Піти на сповідь й правди не казати?
(Відкидає сокиру геть)
Свята хвилина. Йти й руками тими,
Її торкнувшись, образити святість?
Сольвейга: (на порозі)
Вертаєш?
Пер Ґінт: (пів голосом) Боком.
Сольвейга: Як?
Пер Ґінт: Зажди, дитино.
Робота в мене довга і важка.
Сольвейга: Піду й поможу; в парі скорше піде.
Пер Ґінт: Остань на місці, сам скінчити мушу.
Сольвейга: Не забарися!
Пер Ґінт: Жди мене. Прийду
Зараз чи згодом – жди мене.
Сольвейга: Я жду!
Пер Ґінт іде в ліс. Сольвейга стоїть на порозі.
IV. Картина
Кімната Ози. Вечір. У каміні горить багаття. На кріслі біля ліжка лежить кіт. Оза лежить на ліжку й неспокійно водить руками по покривалу.
Оза: Невже ж він
