кордону з Чехією, між могутніми деревами, бурхливими водами і зеленими горами, на яких на тлі неба підвищуються руїни величних замків, є затишна місцина з білими хатами та червоними черепичними дахами.
Невелика єврейська громада мешкала тут із незапам’ятних часів, далеко від шляху, який сполучає світову торгівлю та яким просуваються війська, і тому зберегла власну сутність і звичаї незмінними.
Великим світочем та ілау[9] цієї громади був Мебус Кон. Він був її учителем, її радником, її оракулом та її лікарем.
Мебус жив доволі тихо і щасливо зі своєю дочкою Перл під дахом невеличкого будинку, оточеного виноградним листям, який належав єврейському м’ясникові Бертольду Циммерману, аж поки не оселився тут разом зі своєю сестрою молодий єврейський лікар Леопольд Пфеффермен.
Тепер спокій було порушено. Досі євреї в цьому тихому куточку не знали інших ліків, окрім Талмуду. За допомогою цієї священної книги Мебус зціляв усілякі недуги та хвороби, або не зціляв їх, залежно від того переважали добрі чи злі духи.
Раптово незнайомець, молодий вискочка, почав виборювати власну вагомість. Старий талмудист зненавидів цього лікаря від самого початку, ще перш ніж побачив його, і його неприязнь поступово посилювалася поведінкою сестри Пфеффермена. Ця молода, граціозна, освічена жінка вирізнялася елегантним вбранням та вільнодумством, вона завзято захищала все добре та розумне в юдаїзмі, але вивільнилася від усіх застарілих забобонів та звичаїв. Лише звичайного читання книг, що не були фоліантами мовою іврит, стало достатньо, щоб вона зробилася єретичкою в очах талмудиста. На додаток, у лікаря на столі лежав людський череп та стояв скелет у кутку кабінету. На думку талмудиста, це було цілковитим порушенням закону. Але його благочестиве завзяття мало допомагало. Лікарю вдалося зробити кілька вдалих зцілень, а його сестра не шкодувала зусиль та не боялася небезпеки там, де потрібно було допомогти, врятувати: вона заходила в хатини бідняків, щоб доглядати за хворими в забрудненому повітрі, приносила нужденним їжу. І дедалі більше пацієнтів трималися подалі від Мебуса і дослухалися до порад молодого вченого лікаря, який міг не їсти кошерного, але мав щире єврейське серце.
Якщо до Мебуса приходив хворий, він запитував його, чи не вчинив той помилку під час стрижки нігтів, чи не їв заборонену їжу, чи не входив до руїн, де мешкали злі духи, тощо. Потім він розгортав Талмуд, виголошував молитви, клав руки на пацієнта і, в кращому разі, давав йому трави, які він сам збирав у лісі.
Натомість молодий лікар оглядав горло пацієнта, який скаржився на біль у ньому, слухав грудну клітину людини, яка скаржилася на біль у грудях, виміряв пульс, призначав ліки і відповідну дієту. Це було зовсім інше, він інколи навіть використовував електричні прилади та різноманітні інструменти. Всі ці секрети його мистецтва вплинули на забобонне населення більше, ніж кабалістичні формули старого Мебуса.
Таким чином, одного разу Мебус відчув себе цілком знищеним і вже думав про те, щоб покинути цю місцевість. Аж раптом, як він вважав, Бог послав йому допомогу, бо несподівано йому вдалося дивом вилікувати свого
