покаяння може запобігти смерті, тому що Бог сказав нам устами пророка Єзекиїла: «Я, – слово Господа Бога, – не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив».
– І ти таким само чином зцілив Циммермана? – спитав лікар, дедалі більш вражений.
Мебус кивнув, а потім мовив:
– Він сповідався мені у своїх гріхах і поклявся у покаянні. Я молився Богові і поручився за покаяння Циммермана, і, як бачите, він одужав.
Але за днем тріумфу настав день поразки бідолашного Мебуса Кона.
Захворіла його улюблена Перл, і цього разу ні обітниці покаянь, ні молитви, ні Талмуд не допомогли. Чарівна дитина марніла, і Мебус був у відчаї, коли, зрештою, вирішив покликати лікаря.
Він прийшов до Пфеффермена цілком розбитим, як переможений король Сходу, який пропонує своєму супротивнику шию, щоб той міг поставити на неї свою ногу.
Але Пфеффермен був шляхетним і ніколи не виказував задоволення, яке відчував. Він пішов до пацієнтки й, не гаючи часу, ретельно оглянув її, зробив необхідні призначення, а потім направив свою сестру, яка з усією старанністю та любов’ю взяла на себе турботи.
Молодий лікар приходив два рази на день, а інколи навіть ночував біля хворої. Він сидів біля скромного ліжка, у якому дівчина з червоними від лихоманки щоками лежала майже без тями. Вимірював термометром температуру її тіла із занепокоєнням, адже кожен симптом, який йому видавався небезпечним, змушував його серце стискатися. Тоді він, певно, зізнавався собі, що бореться за життя, яке йому дороге. Доволі важко далася йому ця перемога. Свідомість та сили поступово повернулися до дівчини. Яку таємну безмежну радість він відчув, коли увійшов до кімнати, і чорні очі Перл зустріли його здалеку.
Чарівна дівчина вже могла вийти з кімнати й посидіти в саду в сонячній альтанці, а лікар досі приходив.
– Я не можу уявити, – сказала одного разу Перл із ніжною усмішкою, – що ти не приходитимеш знову. Я хочу… – вона затнулася та опустила очі.
– Що ти хочеш, Перл?
– Я завжди хочу хворіти, щоб ти завжди приходив.
Молодий лікар узяв її за руки і щиро поглянув у вічі.
– Ні, Перл, ти не повинна знову хворіти, я надто боюсь за тебе. Але чи ти мене хоч трохи кохаєш? Я тебе обожнюю. Я знаю, що щастя на землі – це бачити тебе господинею в моєму будинку.
– Чи це можливо?! – Перл затремтіла та притиснула руку до серця.
– Ти хочеш, Перл?
– Так, хочу!
– Але твій батько?
– Він відмовлятиме.
Одного разу лісник застрелив собаку, який бігав без господаря лісом та полохав дичину. Пфеффермен схопив тушу і відвіз її до Мебуса.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
