вочевидь, молився. Щоденник ряснів одами, написаними з помилками, капітановій відвазі й винахідливості, особливо під час однієї безрозсудної затії обігнути Мис Горн.[9] Проте, схоже, його захоплення не поширювалося на Абрагамового брата, Майрома Прингла, що теж ходив під вітрилами, щоправда, він був капітаном іншого судна.
«Сьогодні був у Майрома Прингла. Дружина його збісила, а він встав і вилив їй в обличчя склянку води».
«Майром повернувся. Його корабель згорів, і вони сіли на шлюпки. Ледь не вмерли з голоду. Зрештою, С’ЇЛИ Джонаса Селькірка, який застрелився. Жили з нього, поки їх не підібрала ‘‘Мері Дж.’’ Майром це сам мені РОСПОВІВ. Мабуть, думав, що жарт вдалий».
Енн здригнулася, прочитавши цей останній запис, що був тим більш відразливий, що безпристрасніше його констатував автор. Тоді Енн віддалася на волю мріям. У щоденнику не було нічого, чим пані Стентон змогла б хоч якось скористатися, однак хіба він не зацікавить панну Сару й панну Еллен, адже тут стільки написано про їхнього улюбленого старого батька? А що, якби їй надіслати його? Данкан Брайс сказав, що Енн може розпоряджатися щоденником на свій розсуд.
Ні, вона не надішле. Чого б вона мала старатися догодити сестрам Прингл чи роздувати їхню сміховинну пиху, яка й вже й так забагато роздута? Вони спочатку заповзялися вижити Енн зі школи, і їм це вдавалося. Вони зі своїм кланом завдали їй поразки.
Того вечора Вілфред відвіз її додому до Лопотливих Тополей, і обидвоє почувалися задоволені. Енн вдалося вмовити Данкана Брюса, щоб Вілфред завершив навчання в Саммерсайдській школі.
– Тоді за рік я справлюся з Королівським педагогічним коледжем, а тоді навчатиму сам. Як я колись зможу вам віддячити, панно Ширлі? Дядько нікого б не послухався, проте ви йому подобаєтеся. Він зізнався мені в повітці: «Рудоволосі жінки могли завжди крутити мною, як заманеться». Та, як на мене, ваші кучері тут ні до чого, панно Ширлі, хоч вони й розкішні. Справа у ВАС».
О другій ночі Енн прокинулася й вирішила, що надішле в Кленовий Пагорб щоденник Енді Брюса. Зрештою старі леді трішечки їй сподобалися. А як мало було в їхньому житті речей, які на дрібку скрасили б те життя… хіба тільки гордість за свого батька. О третій Енн вкотре прокинулася й вирішила, що не надсилатиме. Дійсно, чого б це їй старатися для панни Сари, що при ній удавала глуху! О четвертій її вчергове взяли сумніви. Урешті-решт Енн твердо наважилася відіслати щоденник. Вона не буде дріб’язковою. Енн смертельно боялася видатися дріб’язковою… як Паї.
Вирішивши таким чином свою проблему, Енн заплющила очі, щоб нарешті міцно заснути, міркуючи про те, як чудово прокинутися посеред ночі й слухати першу завірюху, що розгулялася навколо вежі, а тоді вмоститися під ковдрою й знову поринути в сон.
Уранці в понеділок вона старанно загорнула щоденник і надіслала його панні Сарі разом із записочкою.
«ШАНОВНА панно ПРИНГЛ!
Можливо, Вас зацікавить
Мис Горн – найпівденніша точка архіпелагу Вогняна Земля, славиться несприятливими погодними умовами (
