Зараз він просто нагромадження привітних білих дашків… нарешті привітних, адже Прингли привітали мене у своєму товаристві. Подекуди в мансардних вікнах палає світло. Подекуди видно подихи примарно-сірого диму. Низько нависле над усім цим небо густо всипане зорями. ‘‘Місто у сон поринає’’[12]. Яка чудова фраза! Пам’ятаєш… ‘‘Ішов Галахад, а міста в сон поринали?’’
Я така щаслива, Гілберте. Мені не доведеться на Різдво з поразкою й ганьбою їхати в Зелені Дахи. Яке чудове життя… неймовірно чудове.
Як і фунтовий кекс панни Сари. Ребекка Дью таки замісила тісто й змусила його ‘‘впріти’’ відповідно до вказівок… що означало всього-на-всього вкрити кількома грубими шарами обгорткового паперу й ще кількома рушниками й залишити настоюватися на три дні. Можу його порекомендувати.
(У слові ‘‘рекомендувати’’ ‘‘е’’ чи ‘‘и’’? Хоч у мене диплом гуманітарія, та я завжди сумніваюся. Цікаво, що, якби Прингли дізналися про це до того, як я знайшла щоденник Енді!)»
IX
Одного лютневого вечора Трикс Тейлор згорнулася клубочком у вежі, поки за шибами свистіла маленька хурделиця, а та явно крихітна грубка муркотіла, наче розжарений чорний кіт. Трикс виливала Енн свої жалі. Енн виявляла, що з усіх сторін потроху перетворюється на повірницю. Усі знали, що вона має нареченого, тому жодна саммерсайдська дівчина не боялася, що Енн стане можливою суперницею, а ще щось у ній вселяло певність: їй можна довіритися.
Трикс прийшла запросити Енн на вечерю, заплановану наступного дня. Трикс була веселим пухким дівчам, рум’янощоким і з блискучими карими очима, і не схоже, що у двадцять життя тягарем налягало їй на плечі. Та, з’ясувалося, що й у неї не все так гладко.
– Завтра увечері в гості приїжджає професор[13] Леннокс Картер. Тому ми так хочемо, щоб і ти прийшла. Він тепер очолює кафедру сучасних мов у Редмонді й стільки всього знає, тому нам за столом треба співрозмовника з розумною головою. Ти ж знаєш, ні я, ні батько, хоч він і Прингл, не можемо похвалитися особливою кмітливістю. А Есме… Енн, ти ж знаєш, яка вона мила, і до того ж направду тямовита, але така сором’язлива, що навіть не може скористатися тією своєю головою поруч із професором Картером. Вона по вуха в нього закохана. Це жалюгідно. Я дуже люблю Джонні… але щоб я отак перед ним розкисала!
– Вони з професором Картером заручені?
– Ще ні… не офіційно. Та Енн, вона так надіється, що цього разу він планує попросити її руки. Хіба він би приїжджав би сюди до своєї кузини просто серед семестру, якби мав на думці дещо інше? Надіюся, він так і зробить, інакше бідолашна Есме просто помре. Але, між нами, він мене не зачарував аж так, щоб я хотіла з ним породичатися. За словами Есме, він украй вередливий, а вона страшно переживає, що ми йому не сподобаємося. Якщо він нас не вподобає, то ніколи не попросить її руки, вважає вона. Тому ти тільки уяви, як вона надіється, що завтра за вечерею все пройде гладесенько. Не розумію, чого б мало бути навпаки… Мама пречудово готує, у нас добра прислуга, а Прингла я підкупила половиною
Із поеми Альфреда Теннісона «Лицар Галахад» (
У американських навчальних закладах професором називають викладача (
