сказати мені, – домагалася пояснень Мері, – що мене відправлять до пекла за те, що я час від часу брехала? Але ж я була ЗМУШЕНА. Пан Вайлі одного разу всі кістки б мені переламав, якби я йому не збрехала. Мене ці брехні знаєте, скільки разів рятували!
Уна зітхнула. Непросто було розібратися з такою кількістю складних питань. Вона здригнулася на думку про те, як воно – коли тебе жорстоко б’ють. Скоріш за все, вона б тоді теж збрехала. Вона стиснула маленьку мозолисту долоньку Мері.
– А це єдина сукня, яку ти маєш? – запитала Фейт, чия весела натура не бажала надовго зупинятися на неприємних темах.
– Та я просто надягнула її, бо вона вже зовсім ні до чого не годиться, – вигукнула Мері, зашарівшись. – Одяг мені купувала пані Вайлі, а я не хотіла бути їй щось винна. Я ж-бо чесна! Якщо я собі зібралася тікати, то не хотіла брати з собою нічогісінько з того, що належить ЇЙ і хоча б чогось вартує. Коли я виросту, то сама куплю собі блакитну атласну сукенку. Та й ваш одяг не такий уже й чудовий. Я думала, пасторські діти завжди гарно вбрані.
Очевидним було те, що Мері була дівчиною з характером і мала вразливі місця. Та був у ній якийсь дивний, дикий шарм, яким вона всіх полонила. Того дня її привели у Веселкову Долину й відрекомендували Блайтам як «подругу, що живе по той бік затоки й приїхала в гості». Блайти прийняли її без жодних запитань, може, тому, що вона на той момент мала цілком поважний вигляд. Після обіду, під час якого тітка Марта знай щось бурмотіла собі під ніс, а пан Мередіт перебував у напівпритомному стані, свою недільну проповідь, Фейт наполягла, щоб Мері надягнула одну з її суконь і ще дещо з її гардеробу. А з акуратно заплетеними косами Мері взагалі виглядала цілком прийнятно. Як товаришка по грі вона теж їм чудово підходила, адже знала кілька нових і захопливих ігор, а історіям її ніколи не бракувало перчинки. Насправді деякі її вислови навіть змушували Нан та Ді поглядати на неї скоса. Вони були не зовсім певні, що подумала б їхня мати про нову товаришку, та добре розуміли, якою була б думка Сьюзан. Та Мері ж була гостею в пасторському домі, тож не могла бути лихою.
Коли настав час лягати спати, діти зіткнулися з однією проблемою: де ж мала спати Мері?
– Ти ж знаєш, ми не можемо постелити їй у кімнаті для гостей, – збентежено сказала Фейт Уні.
– У мене у волоссі нічого немає! – ображено вигукнула Мері.
– О, та я не ЦЕ мала на увазі, – запротестувала Фейт. – У кімнаті для гостей страшенний розгардіяш. Миші прогризли велетенську дірку в перині й улаштували собі там нору. Ми про це й не знали, аж доки тітка Марта минулого тижня не вклала преподобного пана Фішера з Шарлоттауна спати в тій кімнаті. ВІН же скоро про все дізнався! А тоді татові довелося покласти його у своє ліжко й піти спати на дивані в бібліотеці. Тітка Марта поки ще не мала часу привести до ладу те ліжко, тож там не можна спати НІКОМУ, незалежно від того, наскільки чисте у вас волосся. А наша кімната така маленька, та й ліжко невеличке, тому разом спати не вийде.
– Я можу переночувати на копиці сіна в тій старій стодолі, якщо позичите мені якусь ковдру, – по-філософськи мовила Мері. – Минулої
