прошепотів пан Керрік.
Емма вилаялася про себе. Вона поставила хрестик поруч із іменем Керріка і ще раз перевірила свій список. П’ять голосів проти п’ятьох.
Голова обернувся до останнього члена правління, який мав право голосувати.
Емма та Росс Бьюкенен отримали змогу з’ясувати, як проголосував би дон Педро Мартінес, але не чому він так вчинив.
Дон Педро Мартінес. 1958—1959
– Перевага в один голос?
– Атож, – підтвердив майор.
– Тоді купівля акцій уже виявилася вагомою інвестицією.
– Що бажаєте, щоб я зробив тепер?
– Надалі підтримуйте голову правління, адже незабаром йому знову знадобиться ваша підтримка.
– Не впевнений, що розумію вас.
– Вам і не треба розуміти, майоре.
Дон Педро піднявся з-за столу і підійшов до дверей. Зустріч закінчилася. Фішер швидко покрокував за ним у коридор.
– Як ваше подружнє життя, майоре?
– Краще й бути не може, – збрехав Фішер, який хутко второпав, що жити самому дешевше, ніж удвох.
– Радий це чути, – Мартінес передав майору пухкий конверт.
– Що це? – поцікавився майор.
– Невеличкий бонус за першу перемогу, – пояснив Мартінес, коли Карл відчинив вхідні двері.
– Але ж це я у вас у боргу, – зауважив Фішер, засовуючи конверт у внутрішню кишеню піджака.
– І я впевнений, що ви мені його відпрацюєте, – сказав Мартінес, помітивши чоловіка, який сидів на лаві через дорогу, роблячи вигляд, що читає «Дейлі мейл».
– Ви все ще хочете, щоб я приїхав до Лондона до наступного засідання ради директорів?
– Ні, але щойно почуєте, хто отримав контракт на спорудження «Бекінґема», зателефонуйте мені.
– Ви будете першим, хто про це дізнається, – пообіцяв Фішер.
Він жартівливо віддав своєму новому шефу честь і закрокував у бік Слоун-сквер. Чоловік по інший бік дороги за ним не пішов, адже капітан Гартлі не сумнівався, куди саме прямує майор. Дон Педро посміхнувся й повернувся в будинок.
– Карле, скажи Дієґо та Луїсу, що я хочу бачити їх негайно, і ти мені також будеш потрібен.
Мажордом вклонився й замкнув вхідні двері, даючи зрозуміти, що про свої обов’язки він пам’ятає. Дон Педро повернувся до свого кабінету, сів за стіл, усміхнувся й подумав про зустріч, яку щойно провів. Цього разу вони від нього не втечуть. Усе готово, щоб тепер заразом добити всю сімейку. Він не збирався розповідати майору, яким буде наступний крок. Адже мав чуйку, що, незважаючи на регулярні бонуси, цей чоловік може накласти в штани, і невідомо, чим це може обернутися. Дону Педро не довелося довго чекати: у двері постукали і в кімнату ввійшли троє чоловіків, яким він міг довіритись. Двійко його синів зайняли свої місця по інший бік столу, що вкотре нагадало йому про відсутність наймолодшого сина. І це лише додало дону Педро рішучості. Карл залишився стояти.
– Засідання ради директорів не могло б закінчитися краще. Перевагою в один голос погодили продовжити
