і додав кроку, коли проходив повз шкіряні вироби. Він уже майже біг, коли дістався до майданчика із шістьма ліфтами. Тільки в одному з них були відчинені дверцята. Він уже був напакований, але ще один пасажир зумів утиснутися. «Хвіст» майже наздогнав його, але ліфтер зачинив решітку просто перед його носом. Переслідуваний не втримався від посмішки переслідувачу, коли ліфт зник із поля зору останнього.
Карл не виходив, поки ліфт не досяг горішнього поверху. Тоді швидко проминув електричні товари, меблі, книгарню та художню галерею, щоб дістатися до кам’яних сходів у північному кінці магазину, якими рідко користувалися. Він переступав через дві сходинки й зупинився, лише коли повернувся на перший поверх. Відтак перетнув секцію чоловічого одягу, парфумерію та канцелярські товари й дістався бічних дверей, які виходили на Ганс-роуд. Опинившись на тротуарі, гукнув перше таксі, що з’явилося, заліз у салон і пригнувся.
– Лондонський аеропорт! – наказав він.
Зачекав, поки таксі проїде через два світлофори, перш ніж ризикнув поглянути в заднє скло. Жодних слідів його переслідувача не було видно, хіба що сержант Робертс осідлав велосипед або стрибнув у лондонський автобус.
Карл навідувався до «Герродса» щоранку впродовж минулого тижня, щоразу затримуючись у продуктовому відділі на першому поверсі, аби придбати харчі перед своїм поверненням на Ітон-сквер. Але не сьогодні. Хоча цього разу він і позбувся людини зі SAS, та тепер знав, що не зможе викинути вибрик із «Герродсом» удруге. А позаяк йому, можливо, доведеться доволі часто навідуватися в сьогоднішнє місце призначення, їм не складе труднощів дізнатися, куди він прямує, тож у майбутньому вони обов’язково чекатимуть його вже біля трапу літака.
Коли таксі висадило його біля терміналу «Європа», Карл не став купувати число «Плейбоя» й не затримався, щоб випити кави, а просто одразу ж подався до виходу номер вісімнадцять.
Літак Луїса приземлився в Ніцці за кілька хвилин після злету літака Карла. У Луїса була схована купка нових п’ятифунтових банкнот у його несесері, а вказівка не могла бути зрозумілішою: насолоджуйся відпочинком і не повертайтеся хоча б із тиждень. Навряд чи було легше завдання, але воно було частиною загального плану дона Педро. Літак Дієґо увійшов до іспанського повітряного простору з годинним запізненням, та позаяк його зустріч із одним із провідних імпортерів яловичини мала відбутися не раніше четвертої години пополудні, часу залишалося ще достатньо. Коли Дієґо літав до Мадрида, то завжди зупинявся в одному й тому ж готелі, обідав у тому ж ресторані й відвідував той самий бордель. Його «хвіст» також забронював собі номер у тому ж готелі та харчувався в тому ж ресторані, але самотньо сидів у кав’ярні через дорогу щоразу, коли Дієґо на пару годин затримувався у La Buena Noche[10]. Ці витрати навряд чи здивують полковника Скотта-Гопкінса.
Карл Люнсдорф зроду не бував у Белфасті, але після кількох вечорів пиятики у «Вордс айріш гаус» на Пікаділлі він покинув
La Buena Noche
