жодного з них не бачили поблизу шпиталю принцеси Александри у Харлоу й ніхто з них не відвідував Бристоль.
– Це гарна новина, – мовив сер Алан, підіймаючи чарку. – Та це не означає, що Мартінес не готує чогось іншого. Він не той, хто так легко здається.
– Впевнений, що ви маєте рацію, сер. Хоча він не приїздить до Бристоля, це не означає, що Бристоль не приїздить до нього.
Міністр звів брову.
– Алекс Фішер зараз працює на Мартінеса. Він знову опинився в правлінні компанії Беррінґтонів і раз, а іноді й двічі на тиждень звітує перед своїм новим босом у Лондоні.
Міністр сьорбнув подвійного джину, смакуючи слова полковника. Перше, що зробив би він сам, це придбав кілька акцій «Судноплавної компанії Беррінґтонів», щоб отримувати свою копію протоколу після кожного засідання правління.
– Щось іще?
– Авжеж. Мартінес записався на зустріч із управителем Банку Англії на одинадцяту ранку наступного четверга.
– Отже, ми зможемо дізнатися, скільки ще підроблених п’ятифунтових банкнот є ще в цього негідника.
– Я думав, що ми знищили їх усі у Саутгемптоні у червні торік?
– Тільки ті, які він ховав у п’єдесталі скульптури Родена. Але він переправляв менші суми з Буенос-Айреса упродовж останніх десяти років, задовго до того, як хтось із нас збагнув про його махінації.
– Чому б управителю просто не відмовитися мати справу з цією людиною, коли ми всі знаємо, що її гроші фальшиві?
– Тому, що управитель – пихатий індик, і він відмовляється вірити, що хтось здатен відтворити ідеальну копію однієї з його коштовних п’ятифунтових банкнот. Тож Мартінес наміряється обміняти всі свої старі лампи на нові[7], і я нічого не можу з цим вдіяти.
– Я завжди можу його ліквідувати, сер.
– Управителя чи Мартінеса? – перепитав сер Алан, не зовсім упевнений, чи Скотт-Гопкінс жартує.
Полковник усміхнувся. У принципі, йому було байдуже кого.
– Ні, Браяне, я не можу санкціонувати вбивство Мартінеса, доки не отримаю законної підстави для цього, і коли я востаннє зазирав у Карний кодекс, за виготовлення фальшивих грошей зараз не страчують.
Дон Педро сидів за столом і нетерпляче тарабанив пальцями по нотатнику в очікуванні телефонного дзвінка.
Засідання ради директорів запланували на десяту ранку, зазвичай такі збори закінчувалися опівдні. Уже двадцять по дванадцятій, а Фішер досі не зателефонував, хоча він отримав чіткі вказівки одразу повідомити про результати зустрічі. Раптом Мартінес згадав, що Карл рекомендував Фішеру не контактувати з шефом, доки не відійде достатньо далеко від Беррінґтон-гаусу, щоб бути певним, що ніхто з членів ради директорів не стане свідком його дзвінка.
Карл також порадив майору вибрати таке місце, де б ймовірність зустрічі з кимось дорівнювала нулю. Фішер зупинився на пабі «Лорд Нельсон» не лише тому, що той розташовувався
Фраза підступного магрибинця з казки «Чарівна лампа Аладдіна».
