скликано у Відні в липні 1911 року. Він поїхав туди із задоволенням. Того літа його знову охопила туга за домом.
Бен-Ґуріон здійснив свій другий за п’ять років із моменту переїзду до Палестини візит до країни, у якій народився. Шломо Цемах тоді теж виявився у Плоньську, як і Рахель Бейт Халахмі; вона приїхала туди народжувати другу доньку. Бен-Ґуріон не наважився їхати в місто, бо був офіційно дезертиром і виїхав із Польщі за чужим паспортом. У Варшаві він був ще більш анонімним. Він запросив Рахель зустрітися з ним там. Вона не погодилася.[324] Але його сестра Рівка тим часом вийшла заміж за успішного бізнесмена з Лодзі, і вони влаштували йому теплу зустріч. Бен-Ґуріон давно припинив тиснути на свою сім’ю щодо переїзду до Палестини; його сестра Фейгеле хотіла вчитися в Берліні, і Бен-Ґуріон попросив батька підтримати її.[325]
Незабаром Бреннер кинув «Га-Поель га-Цаір» через «Га-Ахдут». Це було важливим придбанням, і Бен-Ґуріон поділився цією новиною з батьком. «Відомий автор Й. Х. Бреннер зайняв моє місце в штаті, – написав він. – Він буде літературним редактором».[326]
У двадцятип’ятирічному віці з досить твердим уявленням про те, ким він був, Бен-Ґуріон розглядав можливість представити Палестину у турецькому парламенті; напевно, він навіть міг стати міністром уряду у справах євреїв.[327] Тим часом Давид мав намір вчитися в Стамбулі, як і дехто з його друзів. Але спершу йому довелося провести деякий час у Салоніках, які також були під владою Османської імперії.
Через кілька днів Бен-Ґуріон приїхав до Салонік, де йому порадили: в жодному разі не слід розкривати своїй єврейській домовласниці, що він ашкеназі. У місті було багато євреїв, і майже всі вони були сефардами. Вважалося, що молоді чоловіки ашкеназі, такі як Бен-Ґуріон, причетні до торгівлі жінками.[328] Час від часу йому доводилося пояснювати, чому він не розмовляє ладіно (сефардською), основною мовою євреїв Салонік. Здебільшого він не розумів їх, а вони його. «Усе навколо мене є світом сефардських євреїв, таких чужих і далеких для мене за своїми звичаями та мовою», – писав він батькові.[329] Бен-Ґуріон жив у маленькій кімнаті; на підлозі лежав матрац, біля нього гасова лампа, навколо якої розсипані книги та папери. Він не засинав, доки не згасала лампа.[330]
На щастя, він не поїхав до Салонік. Оскільки він не мав диплома про середню освіту, Стамбульський університет наполягав на тому, щоб він його отримав. Бен-Ґуріон уважав за краще це робити в іншому місті, перш ніж приєднатися до студентів Бен-Цві та Ізраїля Шохата, які мали дипломи та поїхали одразу до Стамбула. Жити в Салоніках було дешевше, ніж у столиці. У своїх спогадах Бен-Ґуріон писав, що вибрав Салоніки, тому що вони були «найбільш єврейським містом у світі». Він захоплювався, зокрема, великою кількістю єврейських трудящих. І було також «те питання», про яке він натякнув своєму батькові – університет
Лист Бен-Ґуріона до Рахель Бейт-Халахмі, без дати, GSA, досьє Рахель та Єгезкеля Бейт-Халахмі.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 6 серпня 1911 року, наведений у Erez 1971, p. 156.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 11 жовтня 1911 року, наведений у Erez 1971, p. 156.
Ben-Gurion 1971a, p. 50ff; лист Бен-Ґуріона до Хазаза від 10 липня 1968 року, BGA.
Ben-Gurion 1971a, p. 52; лист Бен-Ґуріона до Еліяху від 19 травня 1964 року, BGA.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 3 березня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 203.
Струмса, стенограма інтерв’ю, с. 40, BGA; Ben-Gurion («Dan») 1911e.
