помру в Тиберії, то призначаю Вас довіреною особою моєї спадщини», – написав він знайомому.[345] Чотири місяці по тому він знову опинився у Стамбулі.
Його батько й далі надсилав йому гроші. Банківські перекази з Плоньська часто затримувалися, вочевидь, через війну. Те саме траплялося й у Салоніках. Бен-Ґуріон чіплявся до цього з докірливою нетерплячістю майже у кожному листі. Звичайно, він цінив ту допомогу, яку отримував. «У мене ніколи не буде можливості віддати тобі навіть маленької частини тих жертв, що ти зробив заради мого навчання». Але Давид нагадав батькові, що це була домовленість, яку вони уклали – він має вчитися, а батько – платити.[346]
Деякі з його листів додому, здається, мали на меті змусити батька відчути провину. Якось він написав, що відсутність у нього грошей мало не вбила його. Його підкосила цингв внаслідок сильного браку в раціоні вітаміну С. Лікар пояснював такий стан «хронічним неприйняттям їжі». Бен-Ґуріон жалівся батькові, що страждає від жахливого болю в усьому роті: «Я не міг ані спати, ані їсти». Іноді він брав позику. «Я вже переживав у своєму житті кілька важких моментів, але такий, як цього разу – ніколи», – писав він наприкінці другого року навчання. Здоров’я його погіршувалося, «як і завжди», у найважчі моменти він залишався без грошей. Настав час підбити підсумки. «Мабуть, ми обидва жахливо помилилися, – писав він батькові. – Ти взяв на себе те, що виявилось за межами твоїх можливостей, і я погодився жити в умовах, які можуть зруйнувати всі мої фізичні та моральні сили».[347] У січні 1914 року він настільки захворів, що кілька тижнів провів у лікарні.[348]
Бен-Цві ділив кімнату з Бен-Ґуріоном у невеликому пансіонаті. Йозеф Струмса із Салонік приїхав до Стамбула, щоб закінчити навчання, і Бен-Ґуріон запропонував йому приєднатися до них. Це була багатолюдна кімната для студентів-бакалаврів, не надто чиста, але, мабуть, усупереч написаному Бен-Ґуріоном, жоден із них ніколи не голодував. Бен-Цві працював учителем, щоб оплачувати навчання; Бен-Ґуріон жив за кошти батька і не працював. «Вони були ніби два брати, – згадував Струмса згодом. – Більше ніж два брати – вони завжди були разом». У Бен-Цві була його Рахель, і в інших теж були подруги; деякі вже були одружені. За словами Бен-Ґуріона, у нього були турецькі та арабські друзі, але з ними не міг обговорювати єврейські питання.[349]
Іноді Бен-Ґуріон просив вибачення за своє нетерпіння. Очікування грошей зводило його з розуму, пояснював він. «Мені здається, що я взагалі не такий вже й озлоблений тип, але коли ти живеш у Стамбулі в таких умовах, як мої, і перебуваєш у такому настрої, як мій, навіть залізні нерви можуть натягнутися і луснути». Але у нього не було підстав боятися лишитися без засобів існування. Роками пізніше Струмса свідчив, що Авігдор Грюн виплачував щомісячну допомогу своєму синові. Він надсилав небагато, але ніколи не запізнювався, стверджував Струмса. Якщо це так, то гроші, які надходили із запізненням,
Лист Бен-Ґуріона до Блох-Блюменфельда від 21 грудня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 250.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 28 червня 1912 року, наведений у Erez 1971, p. 220.
Лист Бен-Ґуріона до батька від 29 грудня 1913 року, наведений у Erez 1971, p. 293.
Листи Бен-Ґуріона до батька від 11 грудня 1913 року, 5 лютого 1914 року, наведені у Erez 1971, pp. 291, 294.
Янаіт Бен-Цві, стенограма інтерв’ю від 16 листопада 1976 року, стоp. 6, BGA; Ben-Zvi 1967, p. 201ff.; Ben-Gurion 2008, editor’s note, p. 300.
