із кают третього класу на грецькому кораблі «Патріс», його захопила американська мрія, яку він носив із собою з дитинства на початку того, що всі називали «американським століттям». Америка розпалювала його уяву; він був схвильований майже так само, як під час поїздки до Палестини. Ритм життя у найсучаснішій та найдемократичнішій країні світу зачаровував його, як писав Бен-Ґуріон. Коли чайки почали кружляти над палубою «Патрісу», він більше не думав про жахливу їжу, яку подавали на кораблі; Давид раптом почав асоціювати себе з легендарними батьками – засновниками Америки. У своєму щоденнику він писав: «Нам, охочим побудувати з руїн у пустелі нову країну, потрібно дізнатись, як депортовані та переслідувані люди з Англії заснували величезну багату країну з незрівнянними копальнями та творчим потенціалом». Протягом подальших років він порівнював завоювання американського заходу із завоюванням Палестини. Під час подорожі він почав вивчати англійську.
Час від часу Бен-Ґуріон фантазував у своєму щоденнику – як здивуються його друзі, коли він з’явиться у Нью-Йорку, не повідомивши їм про свій приїзд. Ім’я Шмуеля Фукса не фігурує, але «друзі», про яких він пише, зводяться на наступній сторінці до однієї особи. В очікуванні їхньої зустрічі Бен-Ґуріон знову піддався ностальгії, повернувшись подумки до їхніх «невинних і мрійливих юнацьких років», коли вони ще були «просякнуті ілюзією, одночасно наївною і чистою». Зустрінувшись знову, вони, напевно, зрозуміють, хто з них зробив правильний вибір – мрійник, який поїхав до Палестини та пішов у політику, або його любий друг, який намагався заробляти стоматологом у Брукліні. Так чи інакше, «оскільки мене занесло до Америки, потрібно зробити там щось для Палестини». Він зрадів, коли зрозумів, що приїде до Нью-Йорка вчасно, щоб відсвяткувати Шавуот.[371]
7. Новий світ
Америка тепло зустріла його; імміграційні процедури були простими й швидкими. «Американці знають секрет оперативності», – захоплено казав він. Обов’язковий медичний огляд також був менш принизливим, ніж він побоювався. Бен-Ґуріон заявив про намір стати громадянином й отримав візу, яка дозволяла йому жити й працювати в країні. «Ура!», – написав він у своєму щоденнику, як тоді, коли вперше зійшов на берег Яффи. Кілька членів місцевого осередку «По’алей Ціон» чекали на нього біля острова Елліс, імміграційного центру на південній околиці Манхеттену. Вони передали жахливі новини з Плоньська – німецька бомба потрапила у синагогу. Загинуло близько вісімдесяти осіб, серед яких і батько Шломо Цемаха. Бій, що розгорнувся навколо Плоньська тоді докладно висвітлювався газетою «Нью-Йорк Таймс». Батько Бен-Ґуріона та решта його родини були живі й здорові.[372]
Бен-Ґуріон не був застрахований від легендарного культурного шоку, який часто вражає людей, що вперше відвідують Нью-Йорк. Він звалився на нього наче «злива», і Бен-Ґуріон не міг забути цього враження впродовж життя. Під час своїх перших днів у місті він безцільно та до повного знесилення блукав проспектами
Записи зі щоденника Бен-Ґуріона від 3, 13, 14 та 28 квітня, а також 15 травня 1915 року; лист Бен-Ґуріона до Фукса від 2 січня 1907 року, наведений у Erez 1971, p. 93; Ben-Gurion, «LeYahadut America», Sept. 3, 1950, наведений у Ben-Gurion 1962a, 2, p. 366.
Ben-Gurion 1971a, pp. 79ff; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 17 травня та 2 червня 1915 року, BGA.
