рекомендаційний лист, який отримали від американського консула у Єрусалимі Отіса Глазбрука. Генрі Моргентау, посол Сполучених Штатів у Стамбулі, також стежив за ними. Протягом наступних тижнів вони подорожували, ходили до музею, підіймалися на піраміди і чекали на отримання спеціальних перепусток. Увечері напередодні Песаху Бен-Ґуріон писав у своєму щоденнику: «Ми збираємося розповісти історію Виходу з Єгипту та провести Седер біля гробниць фараона».[364]
Протягом наступних тижнів двоє друзів цікавилися долею тисяч біженців із Палестини й стежили за діяльністю двох уже тоді відомих єврейських діячів із Російської імперії. Один із них був офіцером Йозефом Трумпельдором, стоматологом, який героїчно воював і втратив ліву руку у російсько-японській війні. Він приїхав до Палестини 1912 року з кількома супутниками. Спочатку вони приєдналися до комунального господарства на березі озера Кінерет, але потім поїхали працювати у Деганію.
Другий – відомий сіоністський журналіст, автор і перекладач з Одеси, який підписував свої статті псевдонімом «Альталена», що італійською означає «гойдалка». Його справжнє ім’я було Зеєв (Володимир) Жаботинський. У рідному місті він виступав за створення єврейської самооборони. Трумпельдору вдалося втекти з Палестини ще до погрожувань депортацією; Жаботинський прибув до Єгипту як мандрівний кореспондент. Оскільки Єгипет був під британським протекторатом, двоє чоловіків запропонували британцям зарахувати єврейських біженців до добровольчої військової частини; ідея була схвалена. Результатом цього став загін погоничів мулів, який брав участь у Дарданелльській операції. Робоче припущення полягало у тому, що турки зазнають поразки, і тому було б доцільніше допомогти англійцям.[365]
Бен-Ґуріон і Бен-Цві відхилили ініціативу з двох причин – побоювалися, у доброму сенсі, що надання військової допомоги ворогу Туреччини може мати катастрофічні наслідки для єврейської спільноти у Палестині. Вони також продовжували вірити, що Палестина, цілком можливо, залишатиметься під контролем Туреччини після війни, і тоді її влада зможе надати євреям автономію. Зрештою, Туреччина була на боці Німеччини, а багато людей вірили, що перемога буде саме на її боці. Бен-Ґуріон підтримував Туреччину в дусі давньої єврейської традиції, яка також мала сіоністську версію, згідно з якою завжди й усюди найкраще підкорятися тому, хто на чолі. Крім того, двоє друзів були роздратовані, що Жаботинський і Трумпельдор реалізували ідею, яку вони, Бен-Ґуріон і Бен-Цві, провалили, коли запропонували це туркам. То була ще одна ініціатива щодо єврейських збройних сил, у якій Бен-Ґуріон участі не брав.
Із сіоністського погляду логічним було не допускати виїзду євреїв із Палестини. Логічним було і схвалення отримання євреями османського громадянства заради уникнення депортації. У підсумку деякі євреї були зараховані до турецької армії.
Однак для багатьох рішення лишитися в Палестині
Лист Мордехая до Луї Маршала від 16 вересня 1914 року та інші документи, LPA P3/710; лист Бен-Ґуріона та Бен-Цві до Глейзбрука, датований кінцем 1917 року (?), BGA, листування 1915–1917; запис зі щоденника Бен-Ґуріона від 29 березня 1915 року, BGA; Ben-Gurion 1971a, p. 73; Ben-Zvi 1967, p. 217ff.; Teveth 1977, p. 293; Isaiah Friedman 1991, p. 168ff.
Elam 1984, p. 22ff; Katz 1993, p. 37.
