Ед Бемент, і ще він додав, що мало не дав тобі ляпаса, коли це почув. Ледь стримався.
Тревіс знову посунувся у дальній куток сидіння. Він припустив, що в цьому і полягає причина її відстороненості, і певною мірою мав рацію. За теорією доктора Юнга, в підсвідомості жінки сперечаються один з одним незліченні чоловічі голоси, які інколи навіть говорять її вустами; певно, цієї миті вустами Жозефіни висловлювався Ед Бемент.
– Я вирішила більше ні з ким не цілуватимуся – інакше у мене не залишиться нічого, що я зможу подарувати чоловікові, якого щиро покохаю.
– Нісенітниця! – відповів Тревіс.
– Ні, це правда. У Чикаго і так про мене ширяться чутки. Чоловік не стане поважати дівчину, яка дозволяє себе цілувати, коли йому заманеться! А я хочу, щоб чоловік, за якого я коли-небудь вийду заміж, мене поважав.
Ед Бемент був би вражений ступенем свого впливу на Жозефіну цього вечора – якби лише знав…
Юнаки завбачливо висадили її з машини за рогом, і, прямуючи до свого дому, Жозефіна відчувала приємне полегшення, яке з’являється після завершення якої-небудь тяжкої праці. Тепер і назавжди вона стала «хорошою дівчинкою», не ходитиме на побачення, слухатиметься своїх батьків, а в школі місіс Бенбовер спробує увійти до когорти «Зразкових Учениць Бенбовер». А наступного року, в школі місіс Брірлі, вона стане «Зразковою Ученицею Брірлі». Тим часом над шосе Лейк-Шор засяяли перші зірки, і все навколо нагадувало їй про те, що Чикаго, обертаючись разом з планетою, робить свій шлях орбітою зі швидкістю сотень миль на годину; тоді Жозефіна зрозуміла, що їй хотілося такого безбарвного життя лише подумки.
Насправді у неї не було ані найменшого бажання здійснювати подібні чудеса аскетизму. Її дід змінював цей світ, її батьки усвідомлювали, що його можна змінити, – а вона просто брала його таким, як він є. Це був Чикаго – зовсім не схоже на Нью-Йорк місто-держава, де старовинні родини формували особливу касту, а інтелект був представлений університетськими професорами, – і не було жодних винятків із цього правила, через що навіть Перрі змушені були підлещуватися до десятків іще більш заможних та впливових родин. Жозефіні подобалося танцювати, а поле жіночої слави, бальна зала, було тим, що випадало з життя дівчини, тільки-но поруч з нею опинявся Чоловік.
Жозефіна підійшла до металевої брами свого будинку й помітила на ґанку сестру, яка прощалася з юнаком; потім вхідні двері зачинилися й хлопець попрямував алеєю. Жозефіна знала, хто це був!
Він пройшов повз, кинув на неї розсіяний погляд – але все-таки її впізнав.
– Доброго вечора! – сказав він.
Жозефіна повернулася так, щоб він міг розгледіти її у світлі ліхтаря; підняла голову, щоб хутряний комір не заважав йому її роздивлятися, а потім усміхнулася.
– Вітаю! – скромно відповіла вона.
Вони розійшлися. Жозефіна, мов черепаха, втягнула голову в комір.
«Ну ось, тепер він хоч знає, яка я зовні», – схвильовано подумала вона, переступаючи
