всім своїм виглядом показуючи, хто тут головний, і серце Безіла вирушило до зали танцювати далі, разом із його володаркою в рожевій шовковій сукні. Знову загубившись у тумані нерішучості, він вийшов із зали на веранду. В повітрі метушливо кружляв легкий перший сніг, і зірки з неба холодно дивилися на землю. Поглянувши на них, він побачив, що це, як і раніше, його зірки – ореоли прагнень, боротьби і слави. Між ними співав вітер, який насвистував ту саму, високу і чисту ноту, яку він чув завжди – і гнав вперед, до нових битв, парадну шеренгу хмар. Ця картина вирізнялася неймовірною яскравістю та пишнотою, і лише досвідчене око полководця могло помітити, що в небі тепер стало на одну зірку менше.
ІІ
Розповіді про Жозефіну
Перша кров
– Я пам’ятаю, як ви прийшли до мене в розпачі, коли Жозефіні було три роки, – говорила місіс Брей. – Джордж тоді шаленів, тому що ніяк не міг влаштуватися на роботу, і зганяв злість на маленькій Жозефіні.
– Так, я пам’ятаю, – сказала мати Жозефіни.
– Ось і вона, Жозефіна!
І це справді була Жозефіна. Вона з усмішкою дивилася на місіс Брей, а в погляді жінки непомітно промайнула якась тяжкість. Жозефіна продовжувала всміхнулася.
– Скільки ж тобі років, Жозефіно?
– Нещодавно виповнилося шістнадцять.
– Он як! Мені здавалося, що ти трохи старша.
Тільки-но випала нагода вставити слівце в розмову, Жозефіна запитала у місіс Перрі:
– Можна мені сьогодні піти з Ліліан в кіно, на денний сеанс?
– Ні, люба; ти маєш вивчити уроки.
Місіс Перрі відразу повернулася до місіс Брей, демонструючи, що питання закрите, але…
– Дурепа проклята! – впівголоса пробурмотіла Жозефіна.
Місіс Брей відразу заторохтіла, намагаючись змінити тему розмови, але місіс Перрі, звичайно, не змогла обійтися без догани Жозефіні.
– Як ти назвала матір, Жозефіно?
– Я не розумію, чому я не можу піти в кіно з Ліліан?
Здавалося, що матір вважала б за краще закінчити на цьому розмову.
– Тому що ти мусиш вчитися! Ти щодня кудись ходиш, і твоєму татові це набридло.
– Ви з глузду з’їхали! – кинула Жозефіна і завзято додала: – Маячня якась! Наш татко, певно, збожеволів. Невдовзі він почне рвати на собі волосся і вважати, що він Наполеон чи хтось на кшталт.
– Ні, – розсміялася місіс Брей, коли обличчя місіс Перрі зашаріло. – Хіба, може, вона має рацію. Що, коли Джордж і справді збожеволів – особисто я впевнена, що мій чоловік від люті втратив глузд. Це все війна!
Але матері було не до сміху; вона вважала, що Жозефіна варта добрячої прочуханки.
У розпалі розмови пролунало ім’я Ентоні Харкера, однолітка старшої сестри Жозефіни.
– Він дивовижний, – без будь-якого бажання нав’язати свою точку зору втрутилася в розмову Жозефіна.
Вона
