10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 10 слів про Вітчизну - Олексiй Чупа страница 10

10 слів про Вітчизну - Олексiй Чупа

Скачать книгу

Навпомацки, тримаючись за шафу, подалася до коридору, відшукала ванну й туалет, кругом обійшла кухню, надовго затримавшись біля вікна, вивчаючи на запах і дотик все, що лежало при вікні, та прикладаючи вушко до шибки й щоразу розмито чуючи з вулиці іноземну мову. «Прага!» – радісно подумала Олена і вп’ялася, наче в оргазмі, пальцями в покривальце, яким було застелене підвіконня. А за склом виблискували на ранковому сонці свіжі варшавські сніги, ще не торкані двірниками і снігоочисними машинами.

      Останнім часом Олені дуже залежало на тому, аби залишити Україну. Роман казав їй, що з кожним днем почувається все більше затиснутим, що, ходячи містом, мовби мусить розривати розтягнений повсюди колючий дріт. І він його рве, і сам об нього рветься, розчищає дорогу, а на ранок цього дроту стає більше, і прориватися все складніше й болючіше. У таких випадках зазвичай кажуть, що «тільки сліпий не побачить». Олена не могла бачити змін, але відчувала їх доволі конкретно. Змінилися настрої людей, змінився тон розмов у громадському транспорті, фальшивими стали голоси ведучих на радіо, вулиці захлиснула в’язка й смердюча депресія. Остання крапля надії випарувалася після жовтневих виборів до парламенту, коли стало зрозуміло: Україну навмисне заганяють у вигрібну яму і вже можна валити. Олена передовсім жаліла Романа, бо їй було байдуже, де жити, з її сліпотою всюди забезпечена хоча б мізерна, але допомога держави, бодай моральна, але підтримка близьких. А Романові доводилося фактично тягти їх двох, і хоча він не казав ніколи, як йому важко, і ні на що не жалівся, але Олена вже довгий час відчувала в ньому глибоку затвердлу втому, яку їй не вдавалося вирвати ані з ходу вигаданими казками, ані співом, ані пестощами, – тими небагатьма речами, які їй добре вдавалося робити без сторонньої допомоги.

      Роман за освітою був дизайнером. Після університету пішов працювати в компанію, що готувала проекти для всіх охочих щось збудувати. Останніми роками охочими переважно були ті, хто робив замовлення, пов’язані з європейською першістю з футболу. Ні, звісно, не йшлося про готелі чи стадіони. Цим займалися хлопці дуже серйозні. Романовій конторі залишалося те, на що не хотіли витрачати час ці серйозні хлопці. Проекти супермаркетів, кінотеатрів, нічних клубів, автостоянок і кіосків із хот-догами та шаурмою в місцях потенційного скупчення туристів – ось чим займалася їхня компанія.

      Декілька разів їм пощастило вирвати в конкурентів замовлення в самому Києві, що для невеличкої компанії з Дніпропетровська розцінювалося як однозначний успіх. На превеликий жаль, скільки Роман пам’ятав, їм лише зрідка діставалися вартісні, грошові й цікаві замовлення. У такі періоди контора оживала, усі ходили на пиво після роботи, часом навіть зустрічалися у вихідні. Але Роман таких замовлень міг пригадати не більше п’яти. Решта були дрібні, сірі клієнти, настільки слизькі й часом навіть неадекватні, з такими замашками, що праця на них лише гнітила.

      Хтозна, чи то була така Романова карма, чи аура їхньої компанії,

Скачать книгу