10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу 10 слів про Вітчизну - Олексiй Чупа страница 12
Навпроти будинку, до якого їх з Оленою вчора привела доля, височів колоритний орієнтир – готичні ворота. Уранці вони нагадали Романові вхід до Личаківського цвинтаря у Львові. Він аж спантеличено розмірковував, наближаючись до брами через дорогу, чи це можливо, що вони півроку житимуть із видом на місто мерців? Але, підійшовши ближче, Роман якийсь час стояв під вивіскою і розбирав написане польською, аж поки не зрозумів у назві слова «фабрика» і «водка». Після цього йому стало набагато спокійніше.
У напівтемряві під’їзду, на сходовій клітці третього поверху, він побачив білий прямокутничок паперу, прикріплений до поштової скрині біля дверей їхньої квартири. Він вихопив папірець і, наблизивши до очей, прочитав: «Завтра о 18:00 я чекатиму тебе під під’їздом». Підпису не було, але й так ясно, хто сюди навідався, поки він виходив за продуктами в місто.
Олена й надалі плюскотіла водою у ванній. Вона могла лежати там годинами, то нерухомо, то розгойдуючись від бортика до бортика, недарма ж за гороскопом була Рибами. Роман пройшов до кухні, розклав усе куплене на полиці в холодильнику і шафці, дістав пляшку вина, відкоркував її, налив два бокали й поставив перед собою. Дістав із кишені записку, ще раз перечитав і викинув до смітника. Відігнавши смутні думки, увійшов до ванної, де під прозорою ковдрою води причаїлася, зачувши його кроки, Оленка.
– Агов, мала, це я.
– Привіт, Ромку, повернувся? – Оленка знову почала плавно рухати ногою, розганяючи мильну піну, і, відкинувши руки на бортики, розслаблено сповзла вглиб ванни. – Що смачного маєш? – запитала в Романа.
– Та поки лише холодне вино, – відповів той, ловлячи одну з рук і обережно подаючи бокал. Пальці Олени стиснули тендітну скляну ніжку, а потім одним зграбним рухом просунули її між середнім і вказівним, тримаючи тепер фужер долонею знизу. – Зараз щось готуватиму, якраз поки вийдеш, буде обід.
– Добре, коханий. То що, за наше щастя в Празі?! – проголосила тост дівчина.
– Так-так, за нього, – мугикнув Роман, і в маленькій кімнатці між хмаринок пари пролунав дзенькіт двох келихів.
– Я завтра ввечері маю зустріч із хазяїном квартири, певно, про роботу хоче поговорити, – трохи згодом повідомив він.
– Що ж, гаразд, – Олена ковтнула вина і, погоджуючись, хитнула головою. – Я з тобою не піду, краще тут посиджу. Тут же є якась музика, правда?
– Є програвач із купою платівок, але він не працює.