котяра із зухвалою розбійницькою мордою сидів на підвіконні й дивився, як його красива хазяйка радісно, але ще не дуже впевнено простує вулицею.
З книжками була така ж історія, як і з ірисками. Це те, що вона не могла викреслити зі свого щодення і що, на перший погляд, видавалося всім доволі непоганою рисою. Тільки-от познайомившись з Аґнєшкою Кохановською ближче, можна було помітити, що її любов до книг фанатична і відгонить мало не релігійністю. Квартира на Зомбковській мала дві великі кімнати, довгий коридор, кухню, ванну, туалет і балкон. Найдавніші друзі Аґнєшки добре пам’ятали, що, ідучи до неї в гості, варто прийняти душ удома, бо часто траплялося так, що навіть глибока ванна була завалена книгами, які вона купила кілька годин тому на розкладках неподалік і які поки що не було куди покласти. Вони знали, що в кухні існують цілі стоси книжок, які можна використовувати замість стільців, а часом і замість ліжок. Це мало кого дивувало, але коли друзі хотіли когось привести до Аґнєшки вперше, то мусили про це попереджати гостей, аби обійшлося без неприємностей.
Одного дня ситуація дійшла до критичної, за книжками вже не видно було меблів, а Аґнєшка майже перестала їсти, поринувши в читання міцно й надовго, не бажаючи звідти повертатися. Троє найближчих на той час друзів збиралися навіть заманити її до психіатра та й узагалі якось дати цьому раду, бо, як відомо, сидячи за книгами цілий час, недовго і збожеволіти. Але, на їхній превеликий подив, ситуація вирішилася сама собою. Хтось нагорі чи то навмисне переключив, чи випадково зачепив ліктем якийсь тумблер, і Аґнєшка майже закинула читання, почавши натомість писати вірші. Писання йшло їй легко й натхненно, пробирало до кісток абсолютно сторонніх людей. Близьких друзів, яких переважно ті вірші і стосувалися, її поезія просто розмазувала по стінах. Але вони трималися з усіх сил, лише зрідка, аби не зазналася, даючи зрозуміти, що Аґнєшка пише щось вартісне і проникливе.
А Кохановська працювала над собою. Багато писала, не даючи собі клопоту знайомитися з теоретичними працями з поезії, беручи натомість експресією і вмінням читати свої вірші вголос. Поступово подолала страх великих аудиторій, які здавалися їй після заваленої книгами квартири цілими мільйонами людей. Зрештою досягла того, що про неї заговорили і з її думкою в якихось питаннях стали рахуватися.
Коли Аґнєшці було двадцять сім, на неї вийшов представник поважного видавництва і запропонував контракт на кілька книжок. Вона погодилася і, нарешті знайшовши баланс між читанням і писанням, серйозно зайнялася прозою, перечитуючи при цьому в рік десятки грубезних книг і почавши активно займатися перекладами з німецької та української.
«Сама себе зробила, з нуля фактично», – захоплено казали позаочі її друзі та знайомі, яких тепер ставало дедалі менше. Аґнєшка і справді дуже змінилася останніми роками, і чи не єдине, що досі міцно поєднувало ту Кохановську, яка розчісувала малого брудного Пілсудського, з тією, яка налетіла на Романа
