10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу 10 слів про Вітчизну - Олексiй Чупа страница 11
Потім було кілька розмов із батьками, контакти з агентствами нерухомості і винос речей, які не можна забрати із собою, на барахолку.
Отже, вирішилося все відносно швидко: вони розпродали, що могли, починаючи з квартири і завершуючи старим, майже добитим уже комп’ютером, отримали робочі візи, попрощалися з усіма і, не вагаючись, поїхали до Праги з пересадкою у Варшаві.
Оленці здавалося, що повітря в Празі свіже й апетитне, збудливе навіть, і якби Роман не спав зараз, вона б довго від нього не відчепилася. Вільні люди кохаються довше й смачніше, вона давно це знала. «Утім, чим мені заважає те, що Ромка спить? Нічим. Так навіть приємніше буде», – подумала Олена й хотіла повертатися під ковдру, але в коридорі почулися кроки Романа.
– Агов, мала, це я, – промовив він, підійшовши до неї впритул. – Доброго ранку. Давно прокинулась?
– Ура, Ромцю, ми в Празі! Я почуваюся такою щасливою, ти б знав! – Вона по-дитячому кинулася йому на шию й цілувала обличчя, повна світла й вдячності, і від цього Романові всередині все обвалилося.
Він уже був наважився розповісти все як є, аби не ставити на їхніх стосунках ніяких брехливих плям, але зараз, коли дивився на її обличчя, йому опустилися руки.
– Так, Оленко, ми в Празі, – криво усміхнувшись самому собі, прошепотів їй Роман.
– А гарно тут, правда ж?
– Гарно, мала. Снігу багато. Ти добре виспалася?
– Так, добре, – усміхнулася Олена. – Дивно тільки, я пам’ятаю лише таксі у Варшаві, а потім нічого.
– Не дивно, ти дуже втомилася й сильно змерзла, то тебе вимкнуло на всю дорогу. Я тебе заніс до потяга, потім із нього виніс. Мені пощастило майже відразу натрапити на одного українця, який здав нам квартиру недалеко від Старого Міста, ще й пообіцяв мені роботу дати. І от ми тут.
– Яку роботу, Ромцю, яке житло? Ти ж із компанією в Празі договір укладав, так?
– Таж укладав, – пояснив він. – Але я ось подумав, що це треба буде тебе цілими днями залишати на одинці в незнайомому помешканні в незнайомій країні… Який тоді сенс у нашому виїзді, якщо я не матиму часу на тебе? Сама розумієш, спочатку на новій роботі треба пахати за трьох…
– Так, – сумно всміхнулася дівчина.
– Ну ось. А я вийшов із потяга і майже відразу натрапив на чоловіка, який запропонував винайняти квартиру, а потім, почувши, що я говорю українською, сказав, що ми з ним земляки, і зовсім розчулився. Ми розговорилися, і виявилось, що він може мені запропонувати роботу, не так добре оплачувану, як та, що за угодою, але часу для тебе я матиму просто море. Попередньо я погодився. У будь-якому разі кілька днів іще є, аби подумати.
– Ти в мене такий турботливий і розумний, Ромцю, – поцілувала його Олена.
– Та який уже є, – гірко віджартувався Роман. – Давай я зараз наберу тобі ванну, а сам тим часом вийду до магазину,