І тому він просто сидів і посміхався та корчив всякі смішні рожі, щоб посмішити водорості.
Він зрозумів відразу, що ці водорості люблять посміятися. Від сміху вони починають хилитатися, немов прибула хвиля. Здається, ніби вони змінюють колір, як ялинкові гірлянди. Але все просто – вони самі двоколірні. З одного боку червоні, а з іншого – сині. І коли водорості починають танцювати або сміятися, або їх колише хвиля, відразу стає видно інший їх колір. А ще, коли світить яскраве сонечко, як сьогодні, хвиля переломлює сонячне світло – і тоді червоний і синій місцями змінюють відтінки, мерехтячи то зеленим, то помаранчевим.
Если бы Юджин был хулиганом, он бы показывал язык или бросался бы сверху камушками, которые всегда носит горсточкой в лапе, когда мы гуляем по пляжу. Но Юджин не хулиган. Наоборот, он добрый медвежонок, который любит весь мир вокруг. И потому он просто сидел и улыбался да строил всякие смешные рожицы, чтоб посмешить водоросли.
Он сразу понял, что эти водоросли любят похихикать. От смеха они начинают волноваться, словно прибыла волна. Кажется, словно они меняют цвет, как ёлочные гирлянды. Но всё просто – они двухцветные. С одной стороны красные, а с другой – синие. И когда они начинают танцевать или смеяться, или их колышет волна, сразу становится виден второй их цвет. А ещё, когда светит яркое солнышко, как сегодня, волна преображает солнечный свет – и тогда красный и синий местами меняют оттенки, мерцая то зелёным, то оранжевым.
Рідкісна зустріч, приємна і дивовижна. Юджин махнув на прощання лапою, водорості теж махнули і закліпали одночасно очима. І хоча в останню мить я побачила всі Дива, і Юджин не пропустив того, що я це помітила, ми з ним не стали говорити іншим. Прошепотівши йому «тссс», я приклала пальця до губ, а він, як змовник, повторив, киваючи.
Все тому, що ми в цей момент завернули за мис, і перед нами відкрився абсолютно новий вид. Море тут було просторе і неспокійне. Хвиля била об скелю, яку ми обходили. Просуватися стало складніше. Жовта стежка, сяюча під сонцем, як золотом, зникла разом з кольоровими водоростями. Вода стала темною і холодною. І тому ми поспішили дістатися до берега.
Редкая встреча, приятная и удивительная. Юджин махнул на прощание лапой, водоросли тоже махнули и захлопали одинаково глазами. И хотя в последний миг я увидела всё Волшебство, и Юджин не пропустил того, что я это заметила, мы с ним не стали говорить остальным. Прошептав ему «тссс», я приложила палец к губам, а он, как заговорщик, повторил, кивая.
Всё потому, что мы в этот момент завернули за мыс, и перед нами открылся совершенно новый вид. Море здесь было просторное и беспокойное. Волна била о скалу, которую мы обходили. Продвигаться стало сложнее. Жёлтая тропинка, сияющая под солнцем, как золотом, исчезла вместе с цветными водорослями. Вода стала тёмной и холодной. И потому мы поспешили добраться до берега.
Обійшовши четвертий мис по морю, що буває тільки в казках, а з нами сталося насправді, ми всі дружно сіли відпочити
