пісня! Даймо Богу славу,Що не на нас він звірив ту державу.
Про мене й те прибуток немалий,
Що я не цісар і не канцлер в ній.
Та треба й нам якесь начальство мати;
Анумо папу обирати!
Відомо всім, котрій з прикмет
Належить тут пріоритет![40]
Ф р о ш
(співає)
Соловейку-пташко, лети-вилітай[41],
Мою милованку сто раз привітай…
З і б е л ь
Про милу не співай! Не хочу я і чути!
Ф р о ш
Співай і прославляй! По-твоєму не бути!
(Співає).
Одчини! Бо ніч іде.
Одчини! Бо милий жде.
Зачини! Світає день…
З і б е л ь
Ну що ж, співай на славу їй пісень!
Од цих пісень тобі ж колись завадить:
Мене вже зрадила, чекай, тебе ще зрадить.
Нехай кохається вона з домовиком,
Вночі на пустирі стає із ним на речі,
І цап, вертаючись додому од відьом,
Хай на добраніч їм люб'язно промекече.
Хіба я з розуму вже спав,
Щоб за повією впадав?
Які у біса їй привіти?
Хіба що вікна потрощити!
Б р а н д е р
(гримнув кулаком по столу)
Мовчать! Мовчать! Що за содом!
Ви ж знаєте, я вмію жити:
Тут всі закохані кругом,
Їх треба чимсь хорошим пригостити,
Щоб все кінчилося ладом.
Ось пісня вам нового крою,
І всі тягніть приспів за мною.
(співає)
Раз криса в кухні завелась,
Жила із сала й масла,
Мов доктор Лютер, розплилась,
Пузце собі напасла.
Та кухар їй отрути дав,
І білий світ немилий став,
Неначе з закохання!
Х о р
(весело)
Неначе з закохання!
Б р а н д е р
Вона й туди, вона й сюди,
Усе гризе, що знає,
З усіх калюж пила води —
Ніщо не помагає!
Вона й навплиг, вона й навскач,
Її ж пече – хоч сядь та й плач,
Неначе з закохання!
Х о р
Неначе з закохання!
Б р а н д е р
І зо страху середо дня
У кухню як не скоче!
Упало край вогню, бідня,
Так жалібно пискоче…
Отруйник злий сміється лиш:
«Ого, як солодко квилúш,
Неначе з закохання!»
Х о р
Неначе з закохання!
З і б е л ь
Ех, ниці блазні! І чому б
Із цього приводу радіти?
Жарт – бідну крису отруїти!
Б р а н д е р
Чи ба, озвався крисолюб!
А л ь т м а є р
Ех ти, товстий, а тонкокожий.
Ти, голомóзина гладка!
Недаром же і
