style="font-size:15px;"> Як же здивувалися король і королева та всі придворні, коли з-під ослячої шкури показалася маленька ніжна ручка і каблучка виявилася дівчині якраз. Тут принцеса скинула з себе ослячу шкуру. Королевич, вражений її красою, кинувся до її ніг, не тямлячи себе від радості.
Раптом стеля розкрилась, і до зали на колісниці з бузкових квітів і гілок спустилася чарівниця й розповіла всім історію принцеси.
Король і королева, вислухавши цю розповідь, одразу полюбили принцесу й видали її заміж за свого сина.
Прянична хатинка
Давно колись у старій убогій хатині на узліссі жили брат і сестра, Жан і Марі. Батько їхній був дроворубом, і вони з ранку до ночі працювали, допомагаючи йому. Дуже часто вони поверталися з лісу такі втомлені, що не мали навіть сил повечеряти. Утім, нерідко вечері в них зовсім не було, і тоді вся сім'я лягала спати голодною.
Єдиними ласощами дітей були ягоди. По неділях Жан і Марі брали кошички й вирушали по ягоди до лісу.
Якось діти, збираючи гриби та ягоди, дуже захопились і не помітили, як настав вечір. Наче за одну мить, сонце зникло за темними хмарами, а гілля дерев зловісно зашуміло. Марі та Жан налякано озирнулися довкола. Ліс здавався їм зовсім незнайомим.
– Мені страшно, – прошепотів Жан.
– Мені теж, – відповіла Марі. – Схоже, ми заблукали.
Величезні дерева були схожі на велетнів, а в хащі блимали вогники – чиїсь лихі, хижі очі.
– Я боюсь, – повторив Жан.
Зробилося зовсім темно. Марі обійняла брата, і, тремтячи від холоду, діти пригорнулись одне до одного. Десь ухкала сова, а здалеку долинало виття голодного вовка.
Діти, прислухаючись до зловісних голосів, усю ніч так і не склепили повік. Нарешті блиснуло сонце, і поступово ліс перестав бути похмурим та страшним. Жан і Марі підвелися й пішли шукати дорогу додому.
Вони йшли незнайомими місцями. Навколо росли величезні гриби та ягоди, набагато більші від тих, що вони зазвичай збирали. Усе було якимось незвичайним і дивним.
Нарешті Жан і Марі вийшли на галявину, посеред якої стояла хатинка. Дах її був зроблений із шоколадних пряників, стіни – з рожевого марципана, а паркан – із великих мигдалевих горіхів. Навколо неї був сад, у якому росли різнокольорові цукерки, а на маленьких деревцях висіли родзинки. Жан не повірив своїм очам.
– Прянична хатинка! – радісно вигукнув він.
– Садочок із цукерок! – вигукнула й Марі.
Голодні діти кинулися до чудесної хатинки. Жан одразу відламав від даху шматок пряника й узявся їсти. Марі стала ласувати то марципановими цеглинками, то мигдалем із паркану й родзинками з дерев.
– Який смачний дах! – радів Жан.
– Скуштуй шматочок паркану, Жане, – запропонувала йому Марі.
Коли діти наїлися, їм захотілося пити. Посеред садочка бив водограй, у якому, переливаючись усіма кольорами, жебоніла вода. Жан відсьорбнув із водограю і здивовано вигукнув:
– Та
