100 чарівних казок світу. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу 100 чарівних казок світу - Отсутствует страница 42

Жанр:
Серия:
Издательство:
100 чарівних казок світу - Отсутствует

Скачать книгу

ж і Людожер, не поснідавши та здолавши в семимильних чоботах такий шлях, дуже стомився. Ноги йому боліли, і хотілося трохи відпочити. Незважаючи на мороз, він улігся під деревом і задрімав.

      Тим часом брати вийшли з хащі саме в тому місці, де спав велетень. Вони заклякли як укопані, побачивши свого переслідувача, що давав хропака під деревом.

      – Це людожер… Ми пропали! – прошепотіли брати.

      – Аякже! – сказав Хлопчик-мізинчик. – Сховайтесь у кущах, сидіть тихо й чекайте на мене. А якщо людожер мене схопить, біжіть додому.

      Хлопчик-мізинчик підкрався до Людожера, обережно стягнув із нього семимильні чоботи й повернувся до братів, що сховались у кущах.

      – А тепер, – сказав Хлопчик-мізинчик, – тікаймо швидше!

      Зібравши останні сили, брати дременули через ліс і невдовзі прибігли до своєї хатини, де на них чекали батьки.

      Людожер прокинувся і, побачивши, що хтось украв його чоботи, закричав так голосно, що з дерев обсипався сніг.

      – Злодії! Обікрали! – горлав він.

      Без семимильних чобіт йому важко було наздогнати навіть змерзлого, голодного зайця. Настав кінець його пануванню. Відтоді Людожер засумував, а одного разу пішов із дому, і більше ніхто його не бачив.

      А родина дроворуба й далі жила бідно, упроголодь. Часто брати лягали спати не повечерявши, та все одно швидко росли й мужніли. Навіть Хлопчик-мізинчик трохи підріс, хоча, як і раніше, поруч із високими й міцними братами виглядав маленьким і кволим. Ну то й що, зате він став іще розумнішим і все частіше замислювався над тим, як би заробити грошей для батьків.

      Одного разу Хлопчик-мізинчик вийняв зі старої скрині пару чобіт із золотими пряжками, що їх він поцупив у злого людожера. Усе-таки були семимильні чоботи, то чому ж не використати їх?

      – Я піду до королівського палацу, – сказав батькам Хлопчик-мізинчик, – і вступлю на службу до короля. Буду гінцем.

      – Це дуже нелегко, – зітхнув батько.

      – Що ти, батьку! Я ж маю семимильні чоботи!

      Хлопчик-мізинчик узувся й вирушив у путь.

      Не встиг він зробити й кількох кроків, як був уже в палаці. Король, королева та всі придворні мали дуже засмучений вигляд.

      – Що сталося, ваша величносте? – спитав Хлопчик-мізинчик.

      – Біда! – відповів король. – Ворог наступає, а мої війська стоять за сто миль звідси і нічого не підозрюють. Жоден гонець, навіть на найшвидшому коні, не встигне доправити їм повідомлення.

      – Доручіть це мені, ваша величносте, – сказав Хлопчик-мізинчик, – і я миттю доправлю послання!

      – Вирушай скоріше! – вигукнув король. – Якщо виконаєш наказ, я обдарую тебе золотом!

      Хлопчик-мізинчик кількома кроками опинився у військовому таборі й віддав листа королівському генералові, а потім так само швидко повернувся до палацу.

      – Ото дивина! – закричав радісно король, прочитавши листа від генерала. – Дякую тобі за добрі вісті й призначаю королівським гінцем.

Скачать книгу