Чоловіки перезирнулись, і той, хто говорив, повернувся до Френка. – Наш друг носив перстень. Щось на кшталт цього. – Він витягнув руку. – Широка смужка з камінцем. Будь ласка, віддайте нам його.
Френк був упертий.
– У мене його не було. Я його навіть не бачив. Персня не було, коли він опинився тут.
Чоловіки знову мовчки порадились.
– Перстень нічого не вартий, але дорогий як пам’ять. Я готовий заплатити за нього сто доларів і не ставити питань.
– Чому ви мені це кажете? – холодно кинув Френк. Він відчував, як усередині наростає тепло, викликане садистським задоволенням. Він неочікувано завдав болю цьому чоловікові. – Підписуєте чи як? – Він повернув ніж у рані. – Як думаєте, що я щось украв, викликайте копів. А як ні – забирайтеся звідси.
У розпал спеки Френк узявся розглядати поцуплене. Він зіщулено сидів у звичному кутку їдальні, прикрившись газетою і залишаючись для інших відвідувачів просто предметом інтер’єру. Повільно покрутив перстень. Смужка була товста й широка, з одного боку трохи підіймалася – можливо, цей виступ з’явився під тиском пальця. Камінець був плаский і тьмяний, напевно, дешевий напівкоштовний уламок, знайдений у землі. Метал скидався на хромований сплав. Якщо так і є, за сотню доларів можна було б купити десяток таких.
Та чи носила би вбрана так, як небіжчик, людина такий перстеник?
Від мерця аж тхнуло грошима. Портсигар і запальничка були виготовлені з прикрашеної коштовним камінням платини – занадто небезпечно навіть думати про крадіжку. Кредитних карток вистачило б на кругосвітню подорож у першому класі. Невже така людина мала б на пальці нікчемний стодоларовий перстеник?
Френк засклянілим поглядом втупився в протилежний бік їдальні. Навпроти його стола за кавою сиділо троє чоловіків. Один із них випростався, підвівся, потягнувся й рушив до дверей.
Хлопець розлючено знову глипнув на перстень. Невже він викинув сотню баксів коту під хвіст заради якогось непотребу? Його ніготь торкнувся горбочка. Той трохи заглибився, і Френк нетерпляче щосили натиснув на нього.
Нічого не сталося.
Нічого, крім того, що чоловік, котрий підвівся з-за столика навпроти й пішов до дверей, раптом знов опинився за столом. Простісінько перед носом у Френка він підвівся, потягнувся і рушив до дверей. Френк натиснув на горбочок. Нічого не сталося.
Абсолютно нічого.
Він насупився і спробував ще раз. Чоловік рвучко знов опинився за столом. Він підвівся, потягнувся і рушив до дверей. Френк натиснув на горбочок і не відпускав його, подумки рахуючи. Минуло п’ятдесят сім секунд – і чоловік знову повернувся за стіл. Він підвівся, потягнувся, попрямував до дверей. Цього разу Френк відпустив його.
Він уже зрозумів, що отримав.
Відкинувся назад, сповнившись подиву. Про Особливих
