на килим. Потім знову потягнувся до торби, схопив водостійкий пакунок і випростався. Краєм ока побачив, що стюардеса повертається, і запхав ногами сумку під сидіння, засунувши пакунок позад себе. Коли дівчина минула повз, він заклякло сидів, неспроможний вдихнути.
Потім поклав пакунок на коліна і розв’язав його. Рухався так гарячково, що мало не впустив пістолет на підлогу. Упіймав його за барабан, а тоді вчепився у ствол побілілими на кісточках пальцями і відсунув запобіжник. Визирнув за вікно й відчув, як його охопив холод.
Потвора дивилася на нього.
Вілсон стиснув тремкі губи. Чоловічок не міг знати, що він задумав. Він проковтнув клубок у горлі та спробував опанувати подих. Перевів погляд туди, де стюардеса роздавала якісь пігулки пасажирам попереду, і знову подивився на крило. Чоловічок узявся за двигун, тягнучись усередину. Вілсон міцніше схопив пістолет. Почав зводити курок.
Раптом він опустив зброю. Вікно занадто товсте. Куля може відскочити і вбити когось із пасажирів. Він здригнувся й подивився на чоловічка. Двигун знову змовк, і Вілсон побачив, як іскри кинули світло на тваринні риси потвори. Опанував себе. Відповідь лише одна.
Він подивився на ручку дверей аварійного виходу. На ній був прозорий чохол. Вілсон зняв його і кинув на підлогу. Визирнув в ілюмінатор. Чоловічок досі був там, сидів навпочіпки й намацував щось у двигуні. Вілсон судомно вдихнув. Поклав ліву руку на ручку і посмикав її. Униз вона не рухалася. А вгору піддавалася.
Вілсон різко передумав і поклав пістолет на коліна. Немає часу на суперечки, переконував він себе. Тремкими руками застебнув пасок на стегнах. Коли двері відчиняться, всередину ввірветься повітря. Заради безпеки літака він мусить залишитися всередині.
Час. Вілсон знову звів пістолет, серце билося як навіжене. Йому слід діяти несподівано й точно. Якщо він схибить, чоловічок може перестрибнути на інше крило або навіть на хвіст, де, неушкоджений, зможе розірвати дроти, поламати закрилки, порушити рівновагу літака. Ні, це єдиний вихід. Він вистрілить низько і спробує влучити потворі в груди або живіт. Вілсон глибоко вдихнув. «Час, – подумав він. – Час».
Коли Вілсон почав тягти ручку, у проході з’явилася стюардеса. На мить вона застигла й не могла витиснути з себе ані слова. Її риси спотворив переляк, і дівчина підняла руку, наче благаючи його. Її голос перекрив гуркіт двигунів:
– Містере Вілсон, ні!
– Відійдіть! – крикнув Вілсон, повертаючи ручку вгору.
Здалося, наче двері зникли. Щойно були поряд, він відчував їх рукою Аж раптом щось загуркотіло, засичало – і вони зникли.
Тієї ж миті Вілсон відчув, як його огорнула страшенна сила, намагаючись вирвати з крісла. Його голова і плечі вилетіли з салону, і він несподівано вдихнув розріджене крижане повітря. Барабанні перетинки мало не вибухнули від гуркоту двигунів, очі засліпив холодний вітер, розум цілковито забув про потвору. Вілсону здалося, наче він почув пронизливий
