я. – А я вже боявся, що все пропало.
– Пропало? Такий висновок був би дещо передчасним, любий Ватсоне. Річ у тім, що доказ, якому наш колега Лестрейд надає такого великого значення, має справді серйозну ваду.
– Жартуєте, Голмсе! Яку ж?
– Учора, коли я оглядав передпокій, відбитка тут не було. А тепер, Ватсоне, погріємося трішки на сонечку.
Украй здивований, але з певною надією в серці я спустився за своїм товаришем до саду. Голмс обійшов навколо будинку, уважно його вивчаючи. Потім ми повернулися й оглянули всі кімнати від підвалу до горища. Половина кімнат стояла без меблів, але детектив уважно дослідив і їх. У коридорі другого поверху, куди виходили двері трьох порожніх спалень, на нього знову напали веселощі.
– Випадок і справді незвичайний, Ватсоне, – тішився він. – Мабуть, час просвітити нашого приятеля Лестрейда. Він трохи позловтішався на наш рахунок. Тепер настала наша черга, якщо я правильно розв’язав загадку. Здається, я знаю, що треба зробити… Авжеж, саме так!
Коли ми зайшли до вітальні, інспектор Скотленд-Ярду все ще сидів там і писав.
– Пишете звіт? – спитав його Голмс.
– Так.
– Боюся, передчасно. Розслідування ще не закінчилося.
Лестрейд занадто добре знав мого приятеля, щоб пропустити його слова повз вуха. Він поклав ручку й із цікавістю звів свій погляд на Шерлока.
– Що ви маєте на увазі, містере Голмс?
– А те, що є важливий свідок, котрого ви ще й не бачили.
– Можете його нам показати?
– Гадаю, що так.
– Тоді тягніть його сюди.
– Зараз. Скільки маєте констеблів?
– У будинку й надворі загалом троє.
– Чудово. А скажіть, вони всі хлопці високі, дужі, а голос у них гучний?
– Звісно, однак до чого тут їхній голос?
– Я допоможу вам це збагнути, і не лише це, – пообіцяв Голмс. – Будьте такі люб’язні, покличте ваших людей, зараз і почнемо.
За п’ять хвилин троє полісменів стояли в передпокої.
– У хліві є солома, – звернувся до них Голмс. – Будь ласка, принесіть два оберемки. Це допоможе нам роздобути свідка, про котрого я згадував. Так, дякую. Сподіваюся, ви маєте сірники, Ватсоне. А тепер, містере Лестрейд, прошу всіх іти за мною.
Як я вже казав, на другому поверсі містився широкий коридор, куди виходили двері з трьох порожніх спалень. Ми пішли в кінець коридора, і Голмс розставив усіх по місцях. Полісмени всміхалися, Лестрейд витріщався на мого приятеля. Здивування на його обличчі змінилося очікуванням, а очікування – обуренням. Голмс стояв перед нами з виглядом фокусника, котрий зараз почне демонструвати дива.
– Будьте такі добрі, Лестрейде, пошліть одного з ваших людей принести два відра води. Розкладіть солому на підлозі, ось тут, подалі від стін. Ну ось, тепер усе готово.
Обличчя Лестрейда стало червоним, як буряк.
– Ви що ж, знущаєтеся над нами, містере
