мотивів єдиний син його колишньої коханої. Вигадано й реалізовано майстерно. Мотив убивства – заповіт, таємний нічний візит, про який не знають навіть батьки, «забутий» ціпок, плями крові, обгорілі останки якоїсь істоти, ґудзики в попелі – усе, як у книжці пишуть. Цей павук сплів павутину, що мала знищити Мак-Фарлейна. Я, у будь-якому разі, ще дві години тому не знав, як його врятувати. Але Олдейкру забракло почуття міри – чесноти, необхідної справжньому митцю. Йому захотілося покращити й так уже досконалий витвір. Сильніше затягнути мотузку на шиї нещасної жертви. Цим усе й зіпсував. Ходімо, Лестрейде, донизу. Хочу в нього щось спитати.
Олдейкр сидів у своїй вітальні, обабіч його крісла стояли правоохоронці.
– Шановні джентльмени, це був усього лише жарт, – скиглив він благально, не зупиняючись. – Запевняю, сер, я сховався тільки потім, аби поглянути, як мої друзі реагуватимуть на моє зникнення. Ви ж чудово розумієте, я б ніколи не дозволив, щоб із бідним Мак-Фарлейном щось сталося.
– А це вже вирішуватиме суд, – проголосив Лестрейд. – А поки що ви заарештовані за звинуваченням у змові та спробі навмисного вбивства.
– Що стосується ваших кредиторів – то вони, ймовірно, зажадають конфіскації банківського рахунку містера Корнеліуса, – додав Голмс.
Чоловічок сіпнувся й злісним поглядом вп’явся в Голмса.
– Бачу, що багато чим вам зобов’язаний, – прошипів він. – Колись я з вами ще порахуюся.
Голмс усміхнувся.
– Боюся, що найближчим часом вам буде не до цього. До речі, що ви поклали в штабель разом із старими штаньми? Здохлого собаку, кролів чи ще щось? Не хочете казати? Як нелюб’язно з вашого боку! Гадаю, що пари кроликів було досить. Будете писати про Норвудську справу, Ватсоне, – сміливо пишіть про кролів. Істина десь поруч…
Пригода з чоловічками в танці
Упродовж багатьох годин Шерлок Голмс сидів, зігнувшись над скляною колбою, в якій варилося щось винятково смердюче. Його голова була опущена на груди, і він здавався мені схожим на дивну цибату птаху з тьмяним сірим пір’ям і чорним чубчиком.
– Отже, Ватсоне, – озвався він несподівано, – ви не маєте наміру вкладати свої заощадження в південноафриканські цінні папери?
Я аж сіпнувся від подиву, бо ще не звик до надзвичайних здібностей Голмса, і це раптове вторгнення в найпотаємніші мої думки було для мене незбагненне.
– Але звідки, до біса, ви про це дізналися? – спитав я.
Сищик обернувся на кріслі, тримаючи в руці запалену пробірку, і його глибоко посаджені очі радісно заблистіли.
– Зізнайтеся, Ватсоне, що ви цілком збиті з пантелику, – сказав він.
– Зізнаюся.
– Мені варто було б змусити вас написати про це на аркуші паперу та підписатися.
– Чому?
– Бо через п’ять
