на нього, дуже вражений). Ні, якби місяць упав на землю, то я не був би більш здивований! Сам пастор зрікається!
Росмер. Я дійшов до того, до чого ви давно вже прийшли. Про це ви також можете сповістити в «Маякові».
Мортенсгорд. І про це? Ні, дорогий пане пасторе. Вибачте мені, – але краще було б цього не торкатися.
Росмер. Не торкатись цього?
Мортенсгорд. На перший раз, спочатку, я гадаю.
Росмер. Я не розумію.
Мортенсгорд. Так от, бачите, пане пасторе. Вам напевно, я так гадаю, ще не досить відомі всі обставини, як мені. Але, коли ви тепер хочете перейти до лібералів, і коли ви, як мені казала фрекен Вест, хочете взяти участь у визвольному рухові, то ви, безперечно, робите це з бажанням принести як можна більше корнети і ліберальному напрямкові і визвольному рухові.
Росмер. Авжеж, я щиро цього бажаю.
Мортенсгорд. Ну от, так я хочу сказати вам, пане пасторе, що досить вам виступити одверто з заявою про своє відступництво від церкви, як ви цим на довгий час зв’яжете собі руки.
Росмер. Ви так гадаєте?
Мортенсгорд. Так. Можете бути певні, що в такий спосіб ви небагато тут досягнете. І, крім того, вільнодумних людей ми маємо досить, пане пасторе. Я навіть сказав би, що ми маємо занадто багато людей подібного роду. Наша партія потребує християнських елементів, – таких, що їх усі поважали б. От кого нам дуже бракує! А тому було б краще, якби ви промовчали про все, до чого стороннім людям немає жодного діла. Отака моя думка.
Росмер. От як. Ви, значить, не одважитесь мати зо мною справу, коли я одверто признаюсь у віровідступництві?
Мортенсгорд(хитаючи головою). Я гадаю, що так треба. Останнім часом я взяв собі за правило не підтримувати нікого й нічого, що йде проти церкви.
Росмер. Хіба ви самі останнім часом повернулись до церковної ліги?
Мортенсгорд. Це була вже моя справа.
Росмер. А, он що виходить. Так, тепер я розумію вас.
Мортенсгорд. Пане пасторе, не забувайте, що я, зокрема я, не маю повної волі чину.
Росмер. Що ж вас зв’язує?
Мортенсгорд. Мене зв’язує те, що я людина заплямована.
Росмер. А, он що!
Мортенсгорд. Заплямована людина, пане пасторе. Це повинні пам’ятати зокрема й ви. Бо найперше й найгірше заплямували мене ви.
Росмер. Якби я на той час тримався тих поглядів, що я зараз їх тримаюсь, то я поставився б обережніше до вашої провини.
Мортенсгорд. Я теж так гадаю. Але тепер уже пізно. Ви заплямували мене раз назавжди. Заплямували на ціле життя. Та ви певно не цілком відчуваєте, що значить така річ. Але тепер ви, можливо, дуже швидко самі відчуєте таку муку, пане пасторе.
Росмер. Я?
Мортенсгорд. Еге. Чи ви, може гадаєте, що Ректор Крол і його гурток пробачить вам розрив з ними? А «Повітовий Вісник» тепер, кажуть, має бути ще гостріший. Цілком
