Вона сказала: Мені вже залишилось мало часу. Тепер Йоганес мусить негайно одружитися з Ребекою.
Росмер(дивиться на нього деякий час, потім підводиться). Тепер я зрозумів тебе, Кроле.
Крол. Ну й що? Яку відповідь ти даси мені?
Росмер(тихо й стримано). На таке щось нечуване? Єдиною належною відповіддю було б показати тобі на двері.
Крол(підводиться). Гарно й чудово.
Росмер(стає перед ним). Тепер слухай. Більше року, – з того часу, як Беата померла, Ребека Вест і я живемо одні тут у Росмерсгольмі. Увесь цей час ти знав у чому Беата обвинувачувала нас. Але ніколи, ні разу я не помічав, щоб ти був незадоволений з того, що Ребека й я живемо тут вкупі.
Крол. Я не знав до вчорашнього вечора, що тут живуть у купі чоловік, що відступив від своєї віри, та жінка з вільними поглядами
Росмер. А! Ти, виходить, не віриш, що у людей, які відпали від віри та з вільними поглядами не може бути чистого сумління. Ти не віриш, що вони можуть мати почуття моральності від природи!
Крол. Я не дуже то покладаюсь на подібну моральність, яка не має коріння у вірі та церкві.
Росмер. І це недовір’я ти прикладаєш також до Ребеки й мене? До моїх стосунків із Ребекою?
Крол. Я не можу ради вас двох відкинути ту думку, що не може бути якоїсь широкої безодні між вільними поглядами та, гм…
Росмер. Та чим?
Крол. …та вільним коханням, коли ти, нарешті, хочеш це почути.
Росмер(стиха). І ти не посоромився сказати мені це! Тобі, хто знає мене ще з дитинства..
Крол. Саме тому. Я знаю, як легко ти підпадаєш під вплив тих людей, що з ними тобі доводиться мати діло. А ця твоя Ребека… Ну, ця фрекен Вест, – її ми, власне, далі й не знаємо. Коротко, Росмере, я не зрікаюся тебе. А ти сам повинен силкуватися, щоб завчасно врятувати себе.
Росмер. Врятувати себе? Яким чином?
Мадам Гельсет виглядає з дверей ліворуч.
Росмер. Чого вам?
Гельсет. Мені треба покликати фрекен униз.
Росмер. Фрекен немає тут нагорі.
Гельсет. Так? (озирається). От дивно (виходить).
Росмер. Ти сказав?
Крол. Слухай. Про те, що тут нишком робилося ще за життя Беати, – і що робиться тут тепер – я не хочу особливо допитуватися. Ти був такий глибоко нещасливий у своїм подружнім житті. І цим можна до деякої міри тебе виправдати.
Росмер. Ах, як ти, властиво, мало мене знаєш!
Крол. Не перебивай мене. Я хочу тобі сказати ось що: якщо ти неодмінно хочеш тягнути й далі оце спільне життя з фрекен Вест, то все-таки треба, щоб ти принаймні мовчав про своє відступництво від віри, до якого вона тебе довела. Дозволь мені доказати! Дозволь мені сказати! Я кажу, коли вже до того дійшло, то думай і вір, як тобі хочеться, у якім хочеш напрямку. Але тримай свої погляди про себе. Адже це чисто особиста справа. Немає жодної потреби голосно кричати про це на цілу країну.
Росмер. Для мене це конче
