вдається. Справді вдається. Тепер він хоче збільшити свою газету, чув. Я знаю з певних джерел, що він шукає собі тямучого працівника.
Ребека. Чудним здається мені, що ви з вашими приятелями не приборкаєте його.
Крол. Оце саме ми й хочемо зробити тепер. Сьогодні ми купили «Повітовий Вісник». Грошове питання нас мало обходить. Але (звертається до Росмера) так, я тепер, власне, підійшов до того питання, з яким я й прийшов до тебе. Нам, бачиш, бракує керівництва, керівника для газети, редактора. Скажи мені, Росмере, чи не взявся б ти ради доброї мети за цю справу?
Росмер(майже переляканий) Я!?
Ребека. Як це могло спасти вам на думку!
Крол. Що ти боїшся народних зібрань і не хочеш наражатися на ті неприємності, що там неминучі, це цілком зрозуміло. Але редакторська робота цілком відлюдна або, краще сказати…
Росмер. Ні, ні, любий друже, про це ти можеш мені й не говорити.
Крол. Я сам охоче хотів спробувати своїх сил у цім напрямку. Але це для мене цілком неможливо. Я й без того маю чимало роботи та клопоту. А ти, навпаки, не маєш тепер жодних службових обов’язків. Ми всі, звичайно, допомагатимем тобі скільки зможемо.
Росмер. Не можу, Кролю. Я нездатний до цього.
Крол. Нездатний? Це саме ти казав, коли твій батько посилав тебе на посаду пастора.
Росмер. То була правда. Тому я й пішов своєю дорогою.
Крол. О, будь лише таким тямучим редактором, як був пастором, і ми будемо цілком задоволені.
Росмер. Любий Кролю, я вже тобі сказав назавжди, що не можу.
Крол. Ну, то дай нам хоч своє ім’я.
Росмер. Моє ім’я?
Крол. Так, вже саме ім’я Йоганеса Росмера було б досягненням для нашої газети. Нас уважають за людей вузько партійних. А про мене навіть говорять, що я фанатик. Тому ми не можемо сподіватись на популярність газети серед спантеличених мас, видаючи її за нашими прізвищами. Ти ж, навпаки, ти завжди стояв поза партійною боротьбою. Твою лагідну, чесну вдачу, твої благородні погляди, твою непідкупну чесність знають і цінують тут усі довкола. До цього треба додати ще й ту пошану та повагу, що ти придбав собі, коли був пастором. І, нарешті, стародавнє родове ім’я.
Росмер. Ну, родове ім’я…
Крол(показуючи на портрети). Росмери з Росмерсгольму, пастори та офіцери. Високоповажні чиновники. Все коректні та почесні люди, що ось уже близько Два Століття були першими в окрузі (кладе руки на плечі Росмерові). Росмере, ти ради себе самого та ради традицій свого роду повинен захищати все, що досі вважалось за справедливе у нашому громадянстві (обертається). Що ви скажете на це, фрекен Вест?
Ребека(з тихим сміхом). Любий ректоре, мені смішно все це слухати.
Крол. Як то! Смішно?
Ребека. Авжеж, бо я хочу вам сказати просто…
Росмер(швидко) Ні, ні, не треба! Не тепер!
Крол(дивиться то на нього, то на
