гостинній господині дому. Але я неохоче користуюсь із приватної гостинності (прощається рукою). Ага, от іще що, Йоганесе – пасторе Йоганесе, і чи не зробиш ти своєму колишньому вчителеві великої послуги на знак довголітньої дружби?
Росмер. Атож, з правдивою охотою.
Брендель. Добре. То позич мені на день чи два чисту крохмальну сорочку.
Росмер. Та й годі?
Брендель. Тому що, бачиш, я цього разу пішечком. Мою валізу надішлють пізніше.
Росмер. Гаразд. Але, може, щось інше?
Брендель. Ну, знаєш що – якби ти міг ще обійтись без якогось старого, зайвого, літнього сюртука?
Росмер. Так, так, можу, звичайно.
Брендель. А що до сюртука належить ще пара пристойних чобіт…
Росмер. Знайдеться й це. Скажіть лише вашу адресу, і речі ми надішлемо.
Брендель. У жодному разі! Я не хочу, щоб ви мали клопіт через мене. Я краще візьму із собою ці дрібнички.
Росмер. Добре, добре. То ходімо нагору.
Ребека. Дозвольте краще мені. Я й мадам Гельсет це влаштуємо.
Брендель. Нізащо не дозволю, щоб така благородна дама!
Ребека. А, що там! Ходім же, пане Брендель! (Іде праворуч).
Росмер(затримує Бренделя). Скажіть мені, чи не можу я ще чимось послужити вам?
Брендель. Я справді, не знаю, що це могло б бути. Хоч, чорт його взяв би! – як подумаю. Йоганесе, чи ти не можеш позичити мені ще вісім крон?
Росмер. Подивимось (розгортає портмоне). Тут у мене два папірці по десять крон.
Брендель. Так, так, все одно. Я можу їх взяти. В місті їх завжди можна розміняти. Щиро дякую. Ти ж не забудь, що я взяв два по десять. На добраніч, мій любий хлопче! На все добре, високоповажний пане! (Виходить праворуч: Росмер проводить його до дверей і зачиняє їх за ним).
Крол. Милосердний боже, так оце той самий Ульрік Брендель, що від нього народ чекав чогось великого й значного?
Росмер(тихо). Він у всякому разі мав мужність жити своїм власним розумом. Я гадаю, що це теж чимало значить.
Крол. Що ти? Жити отак, як він! Мені здається, це така, людина, що може ще раз перевернути твої переконання.
Росмер. Ну, ні! Тепер я вже вніс ясність у всі свої думки й переконання.
Крол. Це було б дуже добре, любий Росмере. Ти так легко підпадаєш під чужий вплив.
Росмер. Сядьмо, будь ласка. Я хочу ще поговорити з тобою.
Крол. Гаразд, сядемо (сідають на канапі).
Росмер(трохи згодом). Як тобі здається, тут, у нас, гарно й затишно?
Крол. Так, тепер тут гарно, затишно й мирно. Так, Росмере, ти впорядкував собі дом. А я свій втратив.
Росмер. Любий, не кажи так. Те, що розрізнилось, може ще знову з’єднатись.
Крол. Ніколи. Ніколи. Зерно незгоди залишиться. Ніколи не буде так, як раніш.
Росмер. Слухай но, Кроле. Ми з тобою
