Монети для патріарха. Костянтин Когтянц

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Монети для патріарха - Костянтин Когтянц страница 6

Монети для патріарха - Костянтин Когтянц

Скачать книгу

відповідь Мусій мовчки показав те, що було в кишені одного з дезертирів, – невеличкий клапоть паперу, на якому з одного боку було намальовано свинцевим олівцем тавро, як на конях, та літера «буки», тобто «два», з другого – написано «забрати лист».

      Дезертири явно ночували не в лісі чи на болоті, а в хаті. І не було в них із собою вогнепальної зброї, хоча при дезертирстві вони не могли прихопити самі лише палаші.

      Вочевидь, той, у кого переховувалися ці дезертири, не дуже-то довіряв їхній витримці, боявся, що хтось із них та бабахне.

      А треба було безшумно…

      Цікаво, чи розуміли вони, що хоч верть-круть, хоч круть-верть, а все одно в черепочку смерть? Причому саме в черепочку, рано чи пізно, дали б їм покуштувати чогось. Бачив Ільченко такі штуки при дворі бея Ісмаїла…

* * *

      Хата-землянка вигулькнула за поворотом яру несподівано, коли вже небо посіріло. Мар’яна – єдине, що дізнався Мусій про жінку, це те, що звали її Мар’яною, ну й те, що можна оком побачити: років десь близько двадцяти, білява, сині очі… – так-от, Мар’яна, яка вела його ярами та стежками (ці місця вона знала, як власну долоню, що було трохи дивно), прошепотіла:

      – Рік тому її не було.

      Мало чого рік тому не було! Проте Мусій обережно витяг палаш, засунув його під праву пахву (повіддя він тримав правицею, як і личить лівакові), а в шуйцю взяв свій вірний пістоль. У нього було два пістолі, німецький та турецький, причому перший він носив за поясом, а другий – в ольстрі.[32]

      Як не мало він умів, але порох на полиці спалахував у нього неодмінно, без осічок. А такого, аби на полиці спалахнув, а у стволі – ні, майже не траплялося. Сердюка поки що Бог милував.

      Помилував і на цей раз. Бо кремезний, добре одягнутий чоловік як з’явився у дверях, так одразу й скинув до плеча карабін. Ільченко випередив його на долі секунди – і куля з рук мерця пішла в небо. Мар’яна скрикнула, що Пройдисвіт приписав переляку.

      У землянці нікого не було. Проте тут і там було розкидано селянський одяг, за розміром підхожий на дезертирів, були тут і рушниця, і пістолі, і лядунки – усе московське, більше того, тут знаходилися мортириця[33] та гранати – свідчення того, що дезертири були не драгунами, а кінними гренадерами.

      Мусій зразу вирішив, що литі мідні гранати він візьме, а от мортириця… приваблива штука, але й примітна. Хоча… Можна поки що замотати в щось та приторочити до Мар’яниного сідла. Вона легка, речей не має. А перед Білою Церквою приховати десь.

      Спальне місце було зроблено зі свіжоскошеного сіна.

      – Дивно, коня немає.

      – Нічого дивного, – Мусій знизав плечима, – він на тих двох приїхав, цим коней не довіряли. Втекти, звісно, й пішки можна…

      Проте коні дорого коштують. Ну, ясно і те, що вчора вони швидше, аніж ми, дісталися до шляху, бо ми їхали поночі, а вони – серед білого дня.

      – А сюди не так легко дістатися, як здається, – потягуючись (потягуючись!), сказала жінка.

      Сердюк

Скачать книгу


<p>32</p>

Ольстра – кобура для пістоля, підвішена біля сідла.

<p>33</p>

Мортириця – гранатомет.