ока – він, як і завжди, цілив у перенісся, але саморобна куля, як і завжди, трохи відхилилася від лінії прицілу.
І ще чотири рани на тілі.
Ільченко замахнувся палашем, але раптом відчув: не треба. Дорош (який, можливо, і не Дорош) тепер мертвий повністю й назавжди.
– Пояснюй! – Він повернувся до жінки.
– Та нема чого пояснювати…
З Мусієвої горлянки вирвалося щось хрипке, і жінка заторохтіла, неначе хліб молотила.
– Дорош – це далекий родич Кочубеїв. Як і вони, з Криму.[43] Тобто батько його з Криму. А він як дізнався, що Кочубеї тут високо піднялися, так і приїхав, охрестився у ту віру, де більше сала дають. А може, й не хрестився, про Кочубеєве бусурманство чув?
Хто не чув! Хоча досі Ільченко не знав, вірити цьому чи ні.[44]
– Хоча він, на відміну від тебе, необрізаний.[45] – Мар’яна перехопила Мусіїв погляд. – Ну так, був гріх. А то звідки б мені знати? Чоловік пропав, з першого ж походу по весіллі не повернувся, ніхто й не знає – мертвий чи у полоні. А кортить!
Вона знову потягнулася, її біле тіло (одягтися не встигла) просто світилося у темряві.
Чоловік встиг подумати, що оця жінка була з ним не лише через кілька годин після смерті Петра, але й через кілька хвилин після першої смерті Дороша, з яким спала та якому була багато чим зобов’язана…
Проте… їм їхати далі разом… і відьма могла б бути не такою красивою…
– …Я забув спитати про головне.
Мар’яна здогадалася, не перепитуючи.
– Я поклала до другого пістоля свій хрестик. Поверх кулі.
Гладкоствольну зброю можна було зарядити двома кулями – одна поверх іншої.
А звичай носити хрести на грудях потроху розповсюджувався, хоча ще донедавна такого звичаю не було.
– Не знаю, що більше подіяло: чи те, що освячений, чи те, що срібний. А чому срібний шрот не подіяв – сама не втну. І бабуся, і старий оцей запевняли, що повинен виручити.
Зате Мусій це розумів – він вистрілив занадто рано, з надто великої для уламків монети відстані, і ті два-три шматочки, що влучили, застрягли в одязі. Треба буде срібну кулю відлити.
Гетьман стиснув голову руками. Його кохану видають заміж… За Чуйкевича.
І нічого не можна зробити…
Нічого…
Не можна зараз сваритися з Кочубеями, з Чуйкевичами, з Апостолом, що стоїть за ними.
Не можна, не можна…
Тим більше що однаково вони з Сонечком бути разом не можуть. Якщо раніше можна було без зайвого галасу отримати дозвіл від патріарха, то зараз не можна… І не скажеш же вголос, що Кочубеї – мусульмани…
Ніяк не можна.
Тим більше що, схоже, від нього й чекають якоїсь дурості.
А Мотря ляже з іншим…
Біль… Боже, як це боляче…
А
Дідом генерального судді В. Кочубея був татарин Кучук-бей.
Після революції 1917 року в палаці Кочубеїв знайшли потаємну мечеть. Тоді й з’ясувалося, що всі Кочубеї, у тому числі міністри Російської імперії, продовжували таємно сповідувати іслам. На нашу думку, це пояснює, чому така релігійна людина, як Мазепа, офіційно сватався до хрещениці, а сама хрещениця також не вважала такий шлюб гріховним.
В ісламі, всупереч поширеній думці, обрізання не є релігійним догматом, а лише звичаєм, що інколи порушується.
