дивно думати про нього як свого предка й водночас батька потомків.
– Але ж це дає мені можливість поновного схрещення між давнішою людською формою і теперішніми витворами моєї розплідної програми. Сіона на двадцять одне покоління віддалена від попереднього такого схрещення.
– Я не можу зрозуміти мети. Дункани повільніші й менш чуйні, ніж будь-хто з вашої Варти.
– Я прагну не доброго відокремленого пагона, Монео. Невже ти думаєш, що я не усвідомлюю геометричної прогресії, продиктованої законами, які керують моєю розплідною програмою?
– Я бачив вашу розплідну книгу, Владико.
– Тоді ти знаєш, що я відслідковую рецесиви й усуваю їх. Мій клопіт – це ключові генетичні домінанти.
– А мутації, Владико? – У голосі Монео була лукава нотка, яка змусила Лето уважно подивитися на чоловіка.
– Не будемо це обговорювати, Монео.
Лето стежив за тим, як Монео обачно ховається у свою шкаралупу.
«Який він украй вразливий на мої настрої, – подумав Лето. – Вірю, що має деякі мої здібності, хоч вони й працюють на підсвідомому рівні. Судячи з його питання, може навіть підозрювати, чого ми добилися в особі Сіони».
Аби перевірити це, Лето сказав:
– Мені ясно, що ти ще не розумієш, чого я сподіваюся досягти у своїй розплідній програмі.
Монео прояснів.
– Мій Владика знає, що я намагаюся збагнути її правила.
– У довготривалій перспективі закони є тимчасовими, Монео. Не існує чогось такого, як керована правилами творчість.
– Але ж, Владико, ви самі казали про закони, які керують вашою розплідною програмою.
– Що я тобі тільки-но сказав, Монео? Намагатися знайти правила творчості – однаково що намагатися відділити розум від тіла.
– Але ж певна еволюція проходить, Владико! Я знаю це по собі!
«Він знає це по собі! Любий Монео. Підійшов зовсім близько».
– Чому ти завжди прагнеш лише еволюційних тлумачень, Монео?
– Я чув, як ви казали про трансформаційну еволюцію, Владико. Така наліпка на вашій книзі. Але що ж із несподіванками…
– Монео! Правила змінюються з кожною несподіванкою.
– Владико, чи ви не маєте на гадці покращити людську породу?
Лето зиркнув на нього згори, думаючи: «Якщо я зараз використаю ключове слово, чи зрозуміє він? Можливо…»
– Я хижак, Монео.
– Хижа… – Монео урвав і труснув головою. Подумав, що знає значення слова, але його шокувало саме слово. Бог-Імператор жартує?
– Хижак, Владико?
– Хижак покращує породу стада.
– Як це можливо, Владико? Ви ж не відчуваєте ненависті до нас.
– Ти мене розчаровуєш, Монео. Хижак не відчуває ненависті до своєї здобичі.
– Хижаки вбивають, Владико.
– Я
