пригорнися – з таком, серце, з таком!
Секлита. От люблю за веселий звичай! От люблю! (З чаркою.) Сідайте ж!
Марта. Та й сяду ж.
Вихід XI
Ті ж і Устя.
Устя (вліта з кошиком і прямо у скоки)
Дивітеся, чоловіки,
Які в мене черевики!
Це ж мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив!
А панчохи паніматка дала,
Щоб я гарна молодичка була!
Голохвостий (розпалюючись). У-х! Валяй без титулу! Стрижи! (Скида піджака і йде в танець.)
Голохвостий і Устя (разом)
Гоп, чуки! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду!
Устя
Полюбив мене дяк
Чорти батька зна як!
Купив мені черевики,
Закаблучки не так!
Голохвостий
Черевички невеличкі,
За цілого п’ятака.
А щоб же ти, молоденька,
Вибивала тропака!
Устя й Голохвостий (разом)
Гоп, гоп! Чуки, чуки!
Гарні в мене черевики!
Бо я панського роду,
Не ходила боса зроду.
(Танцюють.)
Всі. Ну й танцюють ловко. А панич як бісик! Славно!
Устя. Ху! Цур йому, утомилася! Оце я з іменин іду… Так уже частували та поштували, що й боже! Біжу вже до вас та й підскакую, а тут, чую, співи: нате ж і мій глек на капусту!
Секлита. Спасибі, що згадала мене, стареньку куму!
Голохвостий. І це кума? Та вашими кумами можна Дніпро загатити і Чорторий закидати! Єй-богу, правда!
Секлита. А бодай вам язик усох, не казавши лихого слова.
Голохвостий. Та хай всохне, чорт його бери!
Марта. Ну й моторний же хлопець!
Устя (до Секлити). Де ви такого вискіпали?
Секлита. Гм, гм! Не скажу! Нехай вам кортить.
Голохвостий частується і хихика з міщанками.
Вихід XII
Ті ж і Степан.
Степан (до Секлити). Поздоровляю вас із святими вашими іменинами! Дай боже всякого щастя, і благополучія, і многая літа! (Цілує руку.)
Секлита. Спасибі, що не забув!
Степан. Де вже нам забувать!
Секлита. І-і, тепер такий світ настав! (Одійшла.)
Степан (поклонився всім і тихо до Галі). Здрастуйте, Ганно Івановно!
Галя. Здрастуйте! (Подає руку.)
Степан (зиркнувши на Голохвостого). Чого цей ланець тут?
Галя. То, Степане, горе моє!
Степан. Як? Що таке?
Галя. Та, либонь, свата мене, а мені хоч у воду!
Степан. А мати що?
Галя. То ж моє нещастя, що мати за його: багатий…
Степан. Який він багатий? Шарлатан! Його оце Йоська-жид мав у тюрму посадити.
Галя (радісно). О, невже? А він тут ману пуска.
Степан. Та я зараз так його огрію, що очманілим вискочить!
Галя.
