style="font-size:15px;"> Всі. Хто це музику найняв?
Голохвостий. Ето я; це я найняв, щоб Секлиті Пилиповні веселіщі були іменини! Как маєте лаятись, давайте лучче гулять!
Всі (схоплюються). Давайте, давайте краще танцювати! От весело!
Секлита. Авжеж, танцювати! Розступіться, куми мої милі: Секлита Лимариха гуля!
Всі розступаються, Секлита посередині.
Секлита (розставивши руки). Куми мої, голубки мої, Секлита Лимариха гуля! (Почина танцювати.)
Голохвостий (скида жилетку). Ех, мамзель, бонджур! Валяй метелиці! (Почина садити проти Секлити гопака.)
Усі.
Ой на дворі метелиця,
Чому старий не жениться?
Меронія. Ой гріх, ой скушеніє! (Становиться і сама в коло.)
Завіса спада.
Дія четверта
Світлиця у Сірків, та ж, що і в 2-й дії.
Вихід І
Xимка сама.
Xимка (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв! Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля: шити, мити, білити – завтра Великдень! Щось непевне… А тут через них і ніг під собою не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою мастити, та ще кадить заставить… А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидше йшла до дідька в болото!
Вихід ІI
Химка й Сірко.
Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив’яжи на ланцюг, щоб часом не кинулась на кого та не полатала литок.
Xимка. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?
Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.
Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!
Прокіп Свиридович. Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба, примани Рябка та й насядь!
Химка. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.
Прокіп Свиридович. Та ходім і я поможу, тільки не лайся, та повідчиняй мені вікна й ворота, нехай люди дивляться!
Химка. Щоб поналазило їх і в двір, і в хату та щоб пообкрадали ще!
Прокіп Свиридович. Ну, що ж робить! Один тому час, що й батько в плахті!
Химка. Ет! (Виходить.)
Вихід III
Проня сама.
Проня (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки – тьох, тьох! Не знаю вже, чи й доживу до вечора… Як я пригорну його, як… Ой, ой, як здумаю… Когда б только скоріще! (Закрива очі рукою.) Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому… (Пішла
