Мати засипала сина питаннями про невістку, на більшість із яких козак нічого не міг відповісти. Було вирішено заслати сватів у Тернівку вже після того, як Самійло побуває в Черкасах, де повинен зустрітися з Матяшем. Цього разу козаки вирішили оминути Ірдинське болото й дістатися міста битим шляхом, що йшов уздовж Дніпра.
Пробувши в Каневі кілька діб, Самійло з друзями вирушив до Черкас, де доля підготувала йому нові випробування.
Розділ ІV. Чорна вість
Трійко козаків приїхали до Черкас вже глибокого вечора. Сонце, повільно закочуючись за небокрай, кидало останні промені на дерев’яну фортецю та маленьке містечко, що було схоже на Канів, мов рідний брат. Земляний вал і глибокий рів оточували Черкаси, куди вела лише одна брама.
Самійло з друзями трохи не встигли доскакати до міста, браму зачинили саме перед їхніми кіньми. Вартові, незважаючи на вмовляння козаків, були невблаганні: поблизу, мовляв, вештаються татари, і староста наказав ворота на ніч міцно зачиняти та не відчиняти ні перед ким, окрім гінців від короля, коронного гетьмана чи київського воєводи. Браму повинні були відчинити лише завтра після сходу сонця.
Друзі порадились і вирішили переночувати в глухому байраці недалеко від міста, через який протікала річечка з чистою водою. Повечерявши пирогами Гафії, козаки провели в байраці ніч. Самійлові чогось спати не хотілося, і він майже всю ніч провів на чатах, лише під ранок його зморив сон. Прокинувся Кішка від шкварчання риби, що смажилася на вогні.
– Нарешті прокинувся, соньку, ми вже й риби встигли наловити, – заговорив Семен.
Кошич підвівся, повів плечима: за ніч погода погіршилася, подув холодний вітер, по небу попливли темно-сірі хмари, віщуючи скорий дощ.
– Піду розімнуся з шаблею, поки риба достигне, – мовив Самійло й відійшов углиб байраку. Він знову згадав бій Дмитра Вишневецького з Мергеном і намагався в основних рухах повторити його. Шабля в дужих руках засвистіла з неймовірною швидкістю, але Кішка все одно був невдоволений собою. Несподівано під час вправи пролунали далекі вибухи.
– Що це за гуркіт – грім? – здивовано спитав Турбай.
– Ні, це били гармати з Черкаського замку, – швидко кинув Рудий.
– Певно, татари напали на Черкаси! До бою! – крикнув Самійло.
Заливши водою вогонь разом із недосмаженою рибою, козаки хутко зібрали речі й осідлали коней.
– Дивно, міська та замкова брами відчинені, – мовив Турбай, коли друзі виїхали з байраку. У цей час на фортечних стінах знову гримнуло дві чи три гармати, разом із гуркотом вітер доніс до козаків глухий дзвін.
– Щось лихе скоїлося в Черкасах, треба швидше дістатися міста! – вигукнув Самійло й пришпорив коня.
Що ближче під’їжджали козаки до Черкас, то виразніше чули, як калатає дзвін у міській церкві та б’ють у набат на замкових мурах. Біля міської брами чомусь не було охоронців, вершники без перепон
