султана Байду розіп’яли чи живцем порізали, лютою смертю помер наш гетьман.
– Не вірю, цього не може бути, хто приніс цю новину?! – тихим голосом сказав Кішка, відступаючи на крок назад.
– Якийсь грецький купець приїхав сьогодні до міста. Він каже, що на власні очі бачив Байдину кару. Зараз купець у фортеці розмовляє зі старостою, – розповів Перетятько й вибив попіл з люльки.
Самійлові здавалося, наче йому завдали рану, що дісталася самісінької душі. Кошич стільки разів бився під проводом Дмитра Вишневецького, так звик до його чесного та вмілого верховодства, що почав у душі вважати Байду своїм другим батьком. Певно, й інші козаки відчували щось на кшталт цього, принаймні ще ніколи Кішка не бачив черкаських козаків такими злими та розгубленими.
– Як же тепер ми битимемося проти ворогів без свого головного отамана? А-а! Вбили його! – Марко спересердя вдарив по возу й розбив собі кулак, на землю почали падати краплі крові.
– Ми помстимося, битимемо турків і татар, вирубаємо їх упень, – заволав Турбай і закліпав очима, щоб не заплакати.
– Навіть не знаю, хто тепер зможе об’єднати всіх козаків у військо й повести в бій. Немає гідного мужа, – тяжко видихнув Євген, устав з воза та пішов до церкви.
– Розпитаймо цього грецького купця, може, він переплутав Байду з кимось іншим, – запропонував Рудий.
– Гарна ідея, Марку, їдьмо до фортеці, – сказав Самійло, відчуваючи, що хапається за соломинку.
Трійко козаків повернули коней назад, але далеко їхати не довелося. Біля воріт міста їм перепинив дорогу гурт кінних воїнів, серед яких виділялося два вершники. Дужий чоловік середнього віку, весь у коштовній панцирній броні, стримуючи молодого коня, спілкувався зі смаглявим бороданем, одягненим у чудернацький темно-зелений жупан. Чоловіком у броні був двоюрідний брат Байди – князь Михайло Вишневецький, нинішній староста Черкас та Канева.
Михайло зовні був схожий на брата, але мав зовсім інший характер. Змалечку виділявся пихатістю та гонором, за що його недолюблювали навіть шляхтичі. Спілкування з простими людьми, селянами та міщанами, Михайло вважав приниженням своєї гідності. Козаків новий староста недолюблював, але ставився до них поблажливо, відчуваючи потребу у військовій силі. Здобувши владу, Михайло одразу почав її використовувати, щоб збільшити свої статки, силою відбирав у бояр та дрібної шляхти їхні землі. Шляхта писала скарги на князя, але навіть король боявся зачіпати могутній рід Вишневецьких. Крім того, Михайло був сміливим воєначальником, кілька разів він водив замкових воїнів та козаків на татар, розбивав великі чамбули, звільняв невільників з полону, й за це новому старості багато що пробачали.
– Ставросе, ви точно не бажаєте сьогодні переночувати в замку? – Михайло звернувся до бороданя в зеленому жупані.
– Красно дякую, князю, за вашу гостинність, але я хочу скоріше дістатися Києва і вже сьогодні полишу Черкаси. – Грецький купець низько схилив голову в поклоні.
– Ваша
